Сейчас в Facebook и Twitter популярен тренд, когда под тегом #first7jobs люди делятся своими историями первых 7 работ. Флэшмоб начался с американской певицы Мариан Кол, поддержался астронавтом Баззом Олдрином, (второй человек после Нила Армстронга, который ступил на Луну), и с реактивной скоростью распространился по всему миру. Пару дней назад и руководитель сайта Work.ua Артур Михно рассказал в своем Facebook о своих первых семи работах. Мы подумали, что вам будет интересно узнать, с чего начиналась история Work.ua и путь одного из двух его создателей.

С согласия автора, перепечатываем для Work.ua полный текст поста Артура.


Недільне. Підтримаю тему #first7jobs та розповім про свій шлях.

  1. 11 років, 5 клас — роздобув негативи та друкував фото Сталлоне, Брюса Лі, Шварценеггера в домашній фотолабораторії. Це був ще той час з чорно-білими фото. Працювати треба було в темряві при червоному світлі, розводити реагенти, мати збільшувач, таймер, ваги, проявлювач, закріплювач, глянцувач. Потім фото дарував друзям, а знайомим хлопцям продавав з великим дисконтом. На ринку у комерсів фото 13х18 см коштувало 1 руб., а в мене — 30 коп.

    2. Найбільший заробіток за день склав близько 30 рублів. То була поїздка на Хортицю від школи. Був повний автобус школярів, і кожному батьки дали з собою трохи грошей. Я не збирався робити «бізнес», але хтось з друзів попросив подивитись, а колекція фото в мене завжди були з собою. Я дав. А далі протягом 30 хвилин в мене розкупили весь комплект (приблизно 50 штук), причому останні розходились вже по 1 рублю. Потім, як я помітив, ще й перепродавались по півтора. То був досить цікавий день та перше відчуття справжнього вдалого бізнесу. Заробити самостійно 30 рублів та ще й за день — то було дуже круто! Зарплата дорослого в той час була 150-200 рублів на місяць.

    На жаль, місткість ринку та мода на чорно-білі фото акторів досить швидко закінчилась, почали з’являтись кольорові плакати, журнали.

  2. 15 років, 9 клас — продавав у Дніпропетровську на проспекті Карла Маркса морозиво «Ленінград» (пломбір у шоколадній глазурі на паличці). Задля цього треба було вистояти довжелезну чергу (приблизно 1,5-2 години) у державний кіоск біля кінотеатру «Родіна». Там можна було купити морозиво десь по 30 чи 35 копійок. Далі вже біля ЦУМу, наприклад, воно чудово розходилося по 1 рублю. Ми з другом стояли в черзі і купляли 30-50 пачок. Потім бігли, поки воно не розтануло, і напівдороги (біля Головпоштампу) розпродували по 75 копійок.

    3. Дещо в нас забирали перехожі дорослі хлопці, ще треба було бути обережними з місцевою шпаною, яка теж займалася «бізнесом» — ходила зграями по 5-10 чоловік і могла просто відібрати гроші.

    На третьому заході якась тьотя вирішила, що її громадянський обов’язок — відвести нас в міліцію за спекуляцію. Нам вдалося з нею домовитись цього не робити, пообіцявши «закрити» цей бізнес. Тому проіснував він лише один день. Та це теж був досить цікавий досвід. :)

    Ще у той же час був несистемний досвід збору диких абрикос та їх продаж на ринку, допомагав татові в обробці та продажу ювелірних прикрас.

  3. 16 років, 1996 рік — після закінчення школи, а точніше ліцею інформаційних технологій та вступивши до ДНУ на економічний факультет, того ж літа я влаштувався реалізатором на оптовий ринок (був такий у самому центрі Дніпра за будівлею Дитячого світу). Працював півліта, а потім, коли почалося навчання, вихідними реалізатором. Вечорами та іноді вночі — вантажником (розвантажували фури).

    4. У цей же час там розпочав і невеличкий бізнес. Власник дозволяв на стіл до його краму викладати 1-2 примірники свого товару, якого не було в його асортименті. У мене це були запальнички та фотоплівка. Знайшов, де їх можна купляти дешевше, і на цих двох товарах виходило заробляти більше, ніж давала ставка реалізатора.

    Поступово домовився і свій крам залишав іншим реалізаторам. Потім вже перестав працювати на ринку сам, проте маленький бізнес реалізації плівок та запальничок існував ще з півроку.

  4. 17 років, 2 курс — розклеював об’яви, знайшов двох учнів на свої власні курси комп'ютерної грамоти, допомогав встановлювати віндовс та заробив перші 100 доларів, написавши власну комп'ютерну програму складського обліку на TurboPascal 7.0. Про бази даних я тоді ще не знав, тому побудована вона була на текстових файлах. На жаль, бізнес замовника закінчився практично не розпочавшись, а разом з ним на паузу стала і моя кар’єра програміста.
  5. 18 років, 3 курс — менеджер та дизайнер у рекламній агенції «Аеліта». То вже була серйозна постійна робота в офісі. Перший досвід зустрічей та переговорів з клієнтами, холодних дзвінків та безліч цікавих ситуацій. Також, вже маючи доступ до службового інтернету та принтеру, вечорами в офісі з дозволу керівництва та вдома робив реферати та курсові. За грудень на рефератах заробив на перший лижний відпочинок в Карпатах. Життя потроху набирало обертів. Почав жити сам, почалися перші невеличкі проекти в сфері реклами, поліграфії та веб-дизайну.
  6. 20 років, після 4 курсу — з другом розробили перший сайт власної студії веб-дизайну (на той час там вже було 2 роботи) і ми продовжили пошук нових замовників. Разом з тим влаштувався на роботу веб-дизайнером в компанію НПП «Днепр».
  7. 21 рік, 5 курс — 12 квітня 2001 року разом з другом Андрієм Боровиком офіційно заснували компанію «Реактор», винайняли офіс 9 кв.м., перевезли туди два домашніх комп'ютери і, закінчивши з червоними дипломами магістратуру ДНУ, розпочали нову сторінку життя та роботи.

    8. За наступні 5 років студія «Реактор» стане одним з найвідоміших розробників сайтів у Дніпропетровську, переможцем місцевих та всеукраїнських конкурсів та фестивалів, розробить більше 100 проектів (http://old.reactor.com.ua/portfolio/), в тому числі і Work.ua, який потім знову змінить моє життя та фокус у роботі. Але то вже окрема історія.