Професії, що невпізнанно змінилися за одне покоління — від 2000-х до сьогодні

Зображення згенеровано з допомогою ChatGPT на основі авторського запиту.

Зараз ми часто говоримо про професії, які незабаром може замінити штучний інтелект. Хтось у це вірить і вже поспішає опановувати «навички майбутнього», а хтось із сарказмом читає новини про компанії, що після хвилі автоматизації змушені повертати працівників.

Але такі періоди змін і невизначеності щодо майбутнього ми вже переживали з кожною великою технологічною хвилею: від індустріальної революції та електрифікації до комп’ютеризації, інтернету й мобільних технологій.

Ми зібрали професії, на прикладі яких добре видно, як змінюється робота. Ще нещодавно вони були масовими, а сьогодні трапляються значно рідше або видозмінилися.

Диспетчер довідкової служби

Ще на початку 2000-х, щоб знайти номер телефону чи адресу компанії, треба було подзвонити у довідкову службу. В Україні найвідомішим був номер 09. Людина телефонувала, називала установу або прізвище абонента, а диспетчер шукав інформацію в базі (у паперових телефонних довідниках, пізніше — у комп’ютерних системах) і диктував потрібний номер.

У великих містах такі служби працювали при телефонних станціях або в телеком-компаніях. Це були цілі відділи операторів, які протягом зміни відповідали на сотні запитів.

Однак професія почала швидко втрачати актуальність у середині 2000-х, коли люди навчилися шукати інформацію самостійно: через пошукові системи, онлайн-карти, сайти компаній і мобільні застосунки. До 2010-х більшість таких сервісів або закрилися, або перетворилися на автоматичні інформаційні лінії та кол-центри. Самі диспетчери не зникли: частина перейшла в кол-центри та служби підтримки.

Адміністратори комп’ютерного залу та інтернет-кафе

Раніше комп’ютер і швидкий інтернет були далеко не в кожному домі. Тому в містах масово з’являлися комп’ютерні клуби та інтернет-кафе — місця, де можна було посидіти в мережі, перевірити пошту або пограти в мережеві ігри.

За роботою залу стежив адміністратор. Він продавав відвідувачам час за комп’ютером, запускав ігри, встановлював програми, допомагав із підключенням до мережі, перезавантажував завислі машини та стежив, щоб техніка працювала справно. Часто саме адміністратор керував атмосферою клубу: знав постійних клієнтів, організовував турніри з Counter-Strike чи Warcraft і вирішував дрібні конфлікти між гравцями.

Інтернет-кафе почали зникати у другій половині 2000-х, коли домашній інтернет став доступнішим, а комп’ютери з’явилися в більшості квартир. Остаточно ця культура зійшла нанівець у 2010-х — із поширенням смартфонів і ноутбуків, коли виходити в мережу можна було вже будь-де.

Джерело: Dnepr.info

Обслуговувач таксофонів

Таксофони в Україні були звичною частиною міського простору. Їх встановлювали біля зупинок громадського транспорту, вокзалів, поштових відділень, лікарень, на центральних вулицях. У великих містах вони стояли цілими рядами.

За їхню роботу відповідали працівники телефонних компаній, найчастіше «Укртелекому». Обслуговувачі регулярно обходили точки з таксофонами: перевіряли, чи працює апарат, ремонтували зламані трубки, міняли кабелі або кнопки, а також інкасували гроші з монетоприймачів. Пізніше, коли з’явилися карткові таксофони, вони ще й поповнювали або замінювали карткові модулі.

У великих містах такі працівники мали свої маршрути та за зміну могли перевіряти десятки апаратів у різних районах міста, бо таксофони ламалися часто.

Професія почала швидко зникати в середині 2000-х через те, що мобільні телефони ставали доступнішими. Тож якщо на початку десятиліття таксофони ще були звичними, то до 2010-х більшість апаратів у містах України демонтували або просто перестали обслуговувати. Разом із ними поступово зникла і робота людей, які за ними доглядали.

Телефонні автомати у Дніпрі. Фото Володимира Рязанова, джерело: блог Артема Костюка

Оператор набору тексту / друкар

У багатьох установах і компаніях існувала окрема посада людини, яка займалася набором текстів. До таких працівників приносили рукописні документи, записи з диктофонів або чернетки, а вони передруковували їх на комп’ютері, форматували та готували до друку.

Такі оператори працювали в держустановах, судах, університетах, редакціях, на великих підприємствах. Від них вимагали швидкого набору тексту, уважності до деталей і вміння правильно оформлювати документи. У багатьох організаціях саме через них проходили листи, накази, звіти та інші офіційні папери.

З часом ця професія зникла, коли комп’ютери стали звичним робочим інструментом майже для кожного працівника. Тепер люди можуть самостійно готувати тексти й документи, а функції оператора набору тексту інтегрувалися у звичайну офісну роботу.

Продавець-касир у магазині дисків

Раніше, щоб подивитися фільм удома, потрібно було піти в магазин і купити диск. Це були невеликі точки або кіоски, де на полицях лежали новинки кіно, серіали, музика, ігри (часто все це ще й було піратським, тому дешевшим).

Продавець у такому магазині підказував, що подивитися, знаходив потрібний фільм серед десятків дисків, міг порадити щось.

Проте з часом цей формат почав втрачати масовість. Швидкий інтернет, торенти, а згодом і стримінгові сервіси зробили доступ до контенту майже миттєвим. Тож точки продажу дисків почали зникати, а разом із ними — робота продавця-касира в таких магазинах (хоча деякі нішеві магазини ще лишилися).

Сама ж професія продавця-касира нікуди не зникла, навіть попри конкуренцію з боку кас самообслуговування.

Кіоскер газет

Газетні кіоски раніше були масовим явищем — у великих містах України працювали сотні таких точок. Їх ставили біля зупинок громадського транспорту, станцій метро, ринків і на центральних вулицях. Там продавали щоденні газети, журнали, телепрограми, іноді листівки, іграшки, кросворди чи дрібну канцелярію.

У кіоску працював кіоскер — людина, яка відкривала точку, приймала товар, розкладала на вітрині й продавала протягом дня. Раніше багато-хто купляв газету дорогою на роботу або журнал на вихідні.

З середини 2000-х ситуація почала змінюватися. Люди дедалі рідше купували паперові газети й телепрограми, бо переходили в інтернет, а частину журналів почали продавати в супермаркетах. У 2010-х багато кіосків закрилися або змінили асортимент. Замість преси там стали продавати каву, снеки чи дрібні товари. Разом із цим професія кіоскера поступово втратила свою масовість.

Проте газетні кіоски зараз все одно можна ще побачити у переходах метро, як у Києві, наприклад. Тому кіоскери ще залишаються з нами.

Джерело: КиївВлада

Кондуктор

Ще не так давно у міських автобусах, тролейбусах і трамваях майже завжди був кондуктор. Він проходив салоном, продавав паперові квитки й уважно стежив, щоб усі оплатили проїзд.

З часом система оплати почала змінюватися. У багатьох містах з’явилися валідатори, електронні квитки, транспортні картки та оплата через смартфон. А там, де кондукторів уже немає, пасажири часто просто передають гроші водієві.

Тому професія кондуктора не зникла повністю, але й зустріти його можна не так часто, як колись.

Кресляр

У проєктних інститутах, на заводах і в конструкторських бюро колись працювали креслярі, чия робота вимагала точності та терпіння. Вони переносили ідеї інженерів на папір олівцем, тушшю, через кальку.

Проте креслення почали переходити у спеціальні комп’ютерні програми, такі як AutoCAD, ArchiCAD та інші CAD-системи. Інженери й архітектори почали самі працювати з цифровими моделями, це стало частиною їхньої роботи. Тож потреба в окремій людині, яка переносить креслення на папір, зникла.

Ліфтер

У старих багатоповерхівках і адмінбудівлях (лікарнях, готелях, гуртожитках) ліфти довго працювали не «самі по собі». У кабіні або поруч сиділа людина — ліфтер. Вона запускала ліфт, стежила за його роботою, іноді буквально керувала рухом між поверхами (за ремонт відповідали окремі технічні служби).

З приходом автоматизації, ліфтери зникли з житлових будинків і більшості установ. Водночас у деяких лікарнях або спеціалізованих закладах ще можна зустріти людину, яка допомагає з ліфтом. Але це вже інша роль, ближча до чергового персоналу.

Вчитель російської мови

До повномасштабної війни російська мова була поширеним предметом у багатьох українських школах. Іноді у розкладах уроків російської мови та літератури було більше за українську, а вчителі цієї дисципліни працювали майже в кожному навчальному закладі.

Після 2022 року школи почали повністю переходити на українську мову навчання, а предмети «російська мова та література» поступово прибрали з програм.

Через це професія вчителя російської мови стала значно рідкіснішою, а частина педагогів перекваліфікувалася на викладання інших дисциплін.

Але тут ностальгувати нема за чим.

Праля в дитячому садочку

У невеликій кімнаті, де постійно працювали пральні машини і сушилися рушники, працювала прачка. Вона прала дитячу постільну білизну, серветки, спецодяг персоналу, рушники та інший текстиль, а потім висушувала, прасувала і знову розкладала по групах. У багатьох закладах пральні були прямо в будівлі, і прачка фактично обслуговувала весь садочок.

Згодом у багатьох містах цю роботу почали передавати централізованим пральням або сервісним компаніям. Нові садочки часто взагалі не мають власних пралень. Тому посада прачки поступово стала рідкіснішою, хоча в окремих старих закладах її ще можна зустріти.

Оператор фотолабораторії

Допоки плівкові фотоапарати не замінили цифрові, щоб побачити знімки, треба було проявити і надрукувати плівку. Саме цим займалися оператори фотолабораторій. Люди приносили до них відзняті плівки, а згодом забирали конверт із фотографіями.

Такі лабораторії працювали у фотомагазинах, торгових центрах, переходах метро. Оператор приймав плівку, запускав її у проявну машину, контролював процес обробки, а потім друкував фотографії на спеціальному папері. Важливо було правильно виставити колір, контраст і розмір кадру, щоб знімки мали гарний вигляд.

З поширенням цифрових фотоапаратів, а згодом і смартфонів, потреба у проявці плівки швидко зникла. Разом із цим поступово зникали численні фотолабораторії, а професія оператора фотолабораторії стала рідкісною — хоча повністю не зникла. Останніми роками до неї навіть повертається інтерес: частина молоді знову звертається до аналогової фотографії, як до альтернативи цифровій.

У відповідь на це з’являються нові невеликі фотолабораторії, а плівкові камери й витратні матеріали знову можна знайти у продажу.

Професії рідко зникають повністю. Частіше окремі функції переходять до нових ролей, об’єднуються або автоматизуються. Те, що раніше було окремою роботою, стає частиною іншої.

Ми вже не раз проходили через такі зміни. І щоразу з’являлися нові можливості. Авжеж, разом із новими вимогами.

Як вам добірка? Чи погоджуєтеся з нею? Можливо, згадаєте ще професії, які не так давно були масовими, а сьогодні трапляються рідше — діліться в коментарях.