Людмила

Жінки-військовослужбовці

СОЦІАЛЬНА РОБОТА З ЖІНКАМИ-ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ У
ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ
 2

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………… 3
РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНА РОБОТА З ЖІНКАМИ-
ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ ЯК
НАУКОВА ПРОБЛЕМА
1.1 Історія жінок у збройних силах: міжнародний досвід …………...……..… 6
1.2 Соціальна робота з жінками-військовослужбовцями: до питання
термінології ……………………………………………………………………… 9
1.3 Соціально-правовий захист жінок-військовослужбовців………………... 15
РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ СОЦІАЛЬНОЇ
РОБОТИ В УМОВАХ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ
2.1 Технології соціальної роботи з жінками-військовослужбовцями в умовах
військової частини…………………………….………………………………... 20
2.2 Результати експериментального дослідження……………………...…….. 24
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………. 29
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………… 31
ДОДАТКИ……………………………………………………………………… 34
 3

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Протягом останніх десятиліть в
українському суспільстві відбуваються суттєві зміни в осмисленні та
легітимації ґендерних відносин. Успішне впровадження і регулювання
ґендерних відносин у суспільстві передбачає утвердження цінності ґендерної
рівності як у суспільстві загалом, так і в різних його інституціях зокрема.
Інститут армії не є винятком, адже у період соціальних проблем, військових
конфліктів важливо фахово інтегрувати та враховувати інтереси тих
категорій громадян і громадянок, які залучені до розв’язання конфліктів і
встановлення миру в країні.
Україна ратифікувала основні міжнародні документи стосовно
забезпечення рівних прав і можливостей для чоловіків і жінок: Конвенцію
ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Цілі розвитку
тисячоліття ООН, визначивши для себе забезпечення ґендерної рівності як
важливу складову подальшого розвитку та як один з пріоритетів державної
політики. Демократичне суспільство повинно надавати жінкам і чоловікам
рівні можливості брати участь в усіх сферах життя, у тому числі, і в
Збройних силах України, миротворчому процесі.
У цьому відношенні актуальною виступає Резолюція Ради Безпеки
ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» як одна з найбільш важливих резолюцій РБ
ООН у сфері політики безпеки. Важливо, що цей документ наголошує на
важливій ролі жінок у запобіганні і врегулюванні конфліктів та в розбудові
миру, а також закликає держави-члени забезпечити більш активну участь
жінок на всіх рівнях прийняття рішень в національних, регіональних і
міжнародних інститутах, у механізмах запобігання, управління та вирішення
конфліктів. Безперечно, першочерговим завданням кожної держави має бути
фізична і психологічна безпека жінки, її захист у багатьох сферах сучасного
життя – в сімейно-побутовій площині, на професійному рівні, в громадській
роботі чи на політичній арені.
 4

Українські жінки на рівні із чоловіками брали участь у протестах
Євромайдану 2013 – 2014 років, причому в усіх видах діяльності, у тому
числі, в мілітарній (формуючи так звані Жіночі сотні). Наразі жінки також
воюють в АТО/ООС, про що неодноразово свідчать медійні повідомлення.
Стан дослідження проблеми. Проблемі присвячені праці Є. Афоніна,
О. Данільяна, О. Дзьобаня, Є. Мануйлова, О. Панфілова, В. Серебряннікова,
О. Тарської, В. Тюріної та інших, але у своїй більшості вони мають
філософську, соціологічну та політологічну спрямованість. М. Требін
досліджує процеси демократизації військового соціуму на сучасному етапі
реформування Збройних Сил України. У працях вчених О. Барабанщикова,
М. Варія, А. Глоточкіна, В. Перевалова, Я. Подоляка, М. Феденко, В. Шеляга,
В. Ягупова та інших розкрито соціально-психологічні основи формування та
виховання військовослужбовців. Заслуговують на увагу дослідження
О .Мирошниченка, Г П’янковського, М Руденка, І Хорєва, які роблять спроби
розглядати проблему виховання особистості військовослужбовця у
соціальному військово-педагогічному аспекті.
Об'єкт дослідження – соціальна робота в умовах військової частини.
Предмет дослідження – зміст і напрями соціальної роботи з жінками-
військовослужбовцями у Збройних силах України.
Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та
експериментальній перевірці умов і напрямків соціальної роботи з
військовослужбовцями-жінками у військовій частині.
Зaвдaння дослiдження:
1. Висвітлити історію ролі жінок у збройних силах: міжнародний
досвід.
2. З’ясувати термінологічний апарат проблеми дослідження.
3. Вивчити нормaтивно-прaвову бaзу соцiaльного зaхисту жінок-
вiйськовослужбовцiв Збройних сил Укрaїни.
4. Схарактеризувати та апробувати технології соціальної роботи з
жінками-військовослужбовцями в умовах військової частини.
 5

Методи дослідження: теоретичні – аналіз, зіставлення, систематизація,
порівняння та узагальнення наукових джерел із проблеми дослідження з метою
відбору та осмислення фактичного матеріалу; емпіричні – спостереження за
перебігом процесу соціалізації в умовах військові частини, стандартизовані й
валідизовані методики, за допомогою яких визначалися показники та рівні
соціально-психологічної реабілітації.
Практичне значення результатів дослідження полягає у впровадженні
програми експериментальної роботи серед студентів, які отримала первинне
військове звання «молодший лейтенанта» запасу, у межах діяльності Гендерного
центру Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.
Основний комплекс заходів включає організаційні, виховні та соціально-
психологічні заходи, спрямовані на підтримання об’єднання та реалізацію
духовного й професійного потенціалу особового.
Апробація результатів дослідження. Всеукраїнська студентська наукова
конференція «Умань 2019. НАУКА. ОСВІТА. МОЛОДЬ» (2019), Всеукраїнська
науково-практична конференція з міжнародною участю «Просоціальна
особистість у гендерному вимірі: теоретико-методологічні та прикладні
аспекти», Всеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні питання
професійного розвитку та становлення майбутнього фахівця в сучасних умовах»,
брала участь в тренінгу «Адвокація прав ключових спільнот у контексті відповіді
на ВІЛ - інфекцію в Україні», пройшла навчання за програмою «Гендер: рівні
можливості для всіх». Матеріали дослідження обговорювалися на засіданнях
кафедри соціальної педагогіки та соціальної роботи УДПУ імені Павла Тичини,
на засіданнях Гендерного центру та Студентського наукового товариства.
Структура роботи. Наукова робота складається зі вступу, двох розділів,
висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи
складається 52 сторінки (основна частина – 30 сторінок).
 6

РОЗДІЛ 1
РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ
З ЖІНКАМИ-ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ.
1.1 Історія жінок у збройних силах: міжнародний досвід
Аналізуючи історичний аспект гендерної проблематики військової
справи, можна побачити, що перші повідомлення про жінок, які займалися
військовою справою, можна зустріти у давньогрецького історика Геродота.
Письмові джерела давніх цивілізацій Греції, Риму та Індії підтверджують той
факт, що у кельтів, германців, сарматів та індоєвропейських народів жінки
приймали безпосередню участь у бойових діях. Деякі з них навіть очолювали
військові угруповання [1, с.65].
Історія свідчить і про випадки неефективного залучення жінок-
військовослужбовців у вирішення військових конфліктів. Таким прикладом є
жіночий батальйон смерті, який 9 липня 1917 року під час атаки ворога
втратив третину особового складу. Пізніше батальйон було розформовано.
До того ж, у армії Італії до 1999 року жінкам взагалі було відмовлено у
можливості служити у Збройних Силах [2, с.87]..
У США жінки були допущені до військової служби у 1942 році, коли
було створено жіночу допоміжну службу сухопутних військ. Сьогодні жінки
складають близько 20% особового складу американських збройних сил.
Військовослужбовці-жінки мають однакові з чоловіками права. Вони
приймаються на службу добровільно у віці 17 – 18 років, обов’язковою
умовою є наявність середньої освіти. Мінімальний строк контракту складає
два роки. Серед числа загиблих у Афганістані й Іраку налічують 139 жінок.
Всього через військові операції в цих країнах були задіяні близько 280 тис.
американок.
У Швеції жінок приймають на військову службу виключно на
добровільних засадах. Сьогодні жінки складають 10 – 15% від загальної
кількості призовників. Військовослужбовці-жінки активно залучаються до
міжнародних операцій за межами національної території [23, c. 15].
 7

В Ізраїлі жінки служать нарівні з чоловіками. Проте вони мають право
відмовитися від служби в армії з релігійних чи етичних міркувань. Близько
третини військовослужбовців-жінок звільняються від служби за станом
здоров’я, вагітності або релігійних мотивів [24, c. 44].
У 2003 у Північній Кореї році був прийнятий закон, що встановлює
термін служби за призовом: до 10 років для чоловіків і до 7 років для жінок.
Особливо велика кількість жінок тут характерна для зенітних військ і
берегової артилерії. Всього ж серед всіх військовослужбовців корейської
армії більше 10% жінок [25, c. 10].
Сьогодні у Великобританії, Франції, Греції, Туреччині жінки не мають
права брати участь в операціях проти сухопутних сил супротивника. Вказані
обмеження можна вважати проявом людинозберігаючого аспекту.
В Україні основними спонукальними мотивами участі жінок у
військовій справі є соціально-економічні причини. Високий рівень безробіття
серед цивільних сфер, натомість – наявність соціальних та економічних пільг
у військовослужбовців, професійна самореалізація та ін. Так, на
сьогоднішній час грошове забезпечення осіб рядового, сержантського та
старшинського складу становить від 2 400 до 6 200 грн. на місяць (в
залежності від специфіки військової частини).
Військовослужбовці-жінки за віковими групами демонструють
різноманітні цінності. Так, для жінок віком від 30 років родина та військова
служба є найважливішими життєвими цінностями. На противагу їм, жінки
віком від 20 до 30 років першочерговими потребами вважають матеріальні
цінності та спілкування з друзями. Крім того, вони відмічають
малозмістовність характеру військової служби.
На сьогоднішній день жінки-військовослужбовці реалізують себе у
наступних спеціальностях: лікар, перекладач, психолог, юрист та ін. Як
стверджує В. О. Куценко, жінки мають біль високий загальноосвітній рівень
порівняно з такою ж категорією чоловіків-військовослужбовців. Отже, на
 8

думку автора, збільшення чисельності жінок у збройних силах сприятиме
підвищенню інтелектуального рівня особового складу [12, с.55].
За дослідженнями Ю. А. Калагіна, «військовослужбовці-жінки більше
відкриті до потреб суспільства, а мотив приносити найбільшу користь
суспільству посідає одну з перших позицій в їхній ієрархії соціальних
цінностей. Інтереси суспільства є пріоритетними для військовослужбовця-
жінки, а це завжди було і залишається ціннісним пріоритетом для армії, що
стоїть на захисті інтересів свого народу. Яскравим свідченням «відкритості»
мотивації військовослужбовця-жінки є високий рейтинг мотиву «бути
корисною суспільству в надзвичайних ситуаціях». Адже саме цей мотив
спроможний забезпечити ефективне виконання нових функцій армії,
пов’язаних з її участю в подоланні наслідків екологічних і техногенних
катастроф, проявами тероризму тощо» [3, с.60].
Узагальнюючи можна зробити наступні висновки:
1) у жінок відмічається більш високий рівень розвитку професійної
рефлексії, ніж у чоловіків;
2) чоловіки демонструють більш високий рівень прямої агресії,
натомість жінки більш схильні до агресії, яка не має вираження у фізичних
діях;
3) нестачу фізичної сили жінки компенсують тренованістю та
майстерністю володіння зброєю;
4) фізіологічні властивості жіночого організму надають можливість
жінкам бути більш стійкими під час випробувань тривалими фізичними
навантаженнями, жінки більш стійкі до стресу;
5) найбільш стійкими у чоловіків є інтелектуальні інтереси, готовність
зміритися з невдачею, високий рівень претензій, а жінки демонструють
наполегливість, естетичну чуйність, життєрадісність [4, с. 47].
Таким чином, враховуючи всі вищенаведені аргументи, варто
відзначити, що фемінізація Збройних Сил України має позитивні аспекти,
оскільки гармонізує соціально-психологічний тип офіцера української армії
 9

та, внаслідок цього, сприятиме більш ефективному вирішенню поставлених
завдань.

1.2 Соціальна робота з жінками-військовослужбовцями: до
питання термінології
Військово-соціальна робота – складова виховної роботи, комплекс
соціально-правових, інформаційних та організаційних заходів сприяння
військовослужбовцям, працівникам внутрішніх військ, членам їх сімей у
реалізації встановлених законами України та іншими законодавчими актами
прав і пільг, одержанні соціальної допомоги та компенсацій, створенні у
військових колективах соціальних умов і гарантій, які забезпечують
нормальну життєдіяльність, сумлінне ставлення до виконання службових
обов’язків.
Предметом військово-соціальної роботи є соціальні процеси, явища та
соціальні відносини в межах армійського середовища, що містять у собі певні
протиріччя, породжують конфліктні ситуації й безпосередньо впливають на
стан боєготовності внутрішніх військ [5, с. 111].
Основними конфліктами є:
– міжособистісні, внаслідок порушення моральних норм
взаємовідносин;
– між окремими військовослужбовцями (фізичними особами) та
органами військового управління (юридичними особами) під час вирішення
ними службових питань і проблем соціального забезпечення;
– між військовослужбовцями, членами їх сімей та органами
державного управління у вирішенні соціально-побутових проблем.
Об’єктами військово-соціальної Суб’єктами військово-
роботи є: соціальної роботи є:
військовослужбовці, що перебувають – органи військового управління
у запасі чи у відставці та члени їхніх або окремі посадов…