Операційні медсестри у медичній сфері займають важливе місце в процесі надання медичної допомоги. Вони забезпечують безпеку пацієнтів під час хірургічних втручань, надають підтримку хірургам, ефективно реагують на непередбачені події. Бо стресостійкість, увага до деталей та зосередженість грають ключову роль в успішному проведенні операцій.

Завдяки історії операційної медичної сестри медичної мережі «Добробут» Work.ua зміг заглянути за лаштунки працівників цієї надважливої професії.

Юлія Борщик
Юлія Борщик
операційна медична сестра медичної мережі «Добробут»

Вибір професії

Після школи я не знала, ким хочу стати. Мама чомусь вирішила, що я маю спробувати медицину. Сказала мені, що як не сподобається — виберу щось інше. Я трошки повагалася, але вступила до медичного коледжу. І вже в процесі навчання зрозуміла, що це дуже цікаво. Ми вивчали різні медичні напрями, але я полюбила саме хірургію — це справжнє кохання з першого погляду. У нас була кураторка, яка мені подобалася, та й опанувати інструменти мені вдавалося дуже легко. Так і вивчилася.

Перша робота за напрямом була у державній лікарні в Борисполі. Там я зрозуміла, що відразу в операційну мене ніхто не пустить. Думала тоді, що для цього треба взагалі окремо вчитися. Не знала, що можна закінчити відповідні курси, на які має направити старша медична сестра. Курси тривають три місяці, але це більше теорія, практика — у роботі. Потім кожні 5 років треба підтверджувати кваліфікацію.

Спочатку я працювала на посту. До мене часто приходили дівчата з операційної, і я їх постійно запитувала, чи можна до них приєднатися. А вони одного разу й кажуть, так, йди до нас працювати. І я з радістю пішла. І от там мені остаточно прищепили любов до хірургії.

Пам’ятаю свою першу операцію. Це було урологічне втручання — кіста яєчка у дитини.

Хірург працював без асистента, тому допомагала я. І от він каже: «тут тримай, дай мені скальпель, мені цю кісту треба розкрити». І обливає мене! На моє обурливе здивування відповів, що це посвята в операційні медсестри.

Робочий день операційної медсестри

Зранку старша медсестра розподіляє операційних медсестер за планом хірургічних втручань на день. За пів години до операції ми маємо повністю підготувати операційну залу, витратні матеріали, інструменти, щоб усе було готово. Зокрема для таких екстрених випадків, як кровотеча, щоб молодші медсестри не бігали в пошуках необхідного, тому що кожна хвилина вартує життя. А на нейрохірургічних або кардіологічних операціях взагалі лік йде на секунди. Усе має бути швидко.

У кожної операції є певний алгоритм дій — що за чим відбувається. І якщо процес триває без ускладнень, усе йде як зазвичай — ти знаєш, що робити зараз і наступні хвилини. Але операційна сестра завжди має бути напоготові у разі критичних ситуацій. Раптом щось стається не за планом, тоді треба вміти одразу рішуче діяти.

Дуже часто операційна сестра допомагає молодим хірургам, оскільки у неї більше досвіду, вона бачила більше різних випадків і ситуацій, а тому може підказати, як краще діяти.

Навіть до стерильності лікарі ставляться не так прискіпливо, як операційні сестри. Це наша головна відповідальність: контроль інструментів та серветок, будь-яких рухів під час операції. Якщо хірург випадково доторкнеться до чогось нестерильного, то саме операційна медсестра має це вчасно помітити та вирішити, як діяти, щоб відновити стерильність.

Медсестра має стежити за кожним, хто перебуває в операційній залі. Якщо, наприклад, заходить анестезист, він має стояти принаймні за метр від стерильної зони. Це вже звичка — бачити одночасно все, що знаходиться в полі зору.

Операційна медсестра має бути універсальним солдатом: вміти та знати, як працювати на різних напрямах, адже кожний вид хірургії має свої нюанси, інструменти та послідовність дій. Ці знання приходять тільки з досвідом.

А ще ми маємо свої забобони. Не можна, щоб під час операції впав інструмент зі столу або з рук. Якщо так станеться, чекай ургенції (це термінові оперативні втручання, створені задля порятунку життя при невідкладних станах, — прим. ред.). А щоб її не було, треба стати на інструмент і трошки постояти.

Якось одна пацієнтка казала, що найбільш відкриті та промовисті очі в операційній — у медсестри. Усі в масках, посмішок не видно, а у сестри очі посміхаються.

Відновлення після втрат

Спочатку я дуже переживала, коли під час чергувань щось траплялося. На наступний день приходила і розпитувала, як справи у пацієнта, в якого були проблеми вночі.

Мені навіть мама казала, що не можна все так близько брати до серця. Дуже переживаю, коли у людини інфаркт, адже це буває і в молодому віці з незрозумілих причин. Або коли складно йде операція, теж моє серце не на місці. Але розумію, що це життя. Медицина, на жаль, не всесильна.

Вміння проживати втрати також прийшло до мене з часом і досвідом. Після трагічних подій знову вийти на роботу допомагає саме глибока любов до операційної навіть попри те, що це важка професія (буває з 8 ранку цілий день на ногах). Але ти віддаєш частинку цій справі, допомагаєш людям. Це любов!

Коли я ще працювала в лікарні швидкої допомоги, у гнійній операційній, у мене був такий випадок: під час великої лапаротомії (операція на органах черевної порожнини), хірург мені почав розповідати, що я роблю все не так. На той час у мене вже було 10 років стажу. Хотілося зняти рукавички та вийти. Але ти не можеш цього зробити, оскільки від твоєї роботи залежить життя людини. Тому продовжуєш сумлінно виконувати свою роботу далі.

Бувають випадки, коли під час складної операції хірург говорить голосніше, ніж зазвичай. Ми розуміємо, що він нервує, адже результат залежить від нього. Тому й не ображаємося. Але все одно потім хірург просить у нас вибачення за свої надмірні емоції. В операційній має панувати злагода. Тому медичній сестрі так важливо мати терпіння.

Війна

Я пам’ятаю той ранок. Чомусь саме в ту ніч на телефоні стояв беззвучний режим. Тоді мене розбудила мама. Потім я відкрила робочий чат, наша старша медсестра запитували, хто зможе вийти? Ми з чоловіком порадилися й вирішили, що на той момент Київ залишався найбезпечнішим містом, і я пішла на роботу. На 24-те лютого у нас був дуже великий план операцій. Напередодні старша медсестра ще переживала, як всіх так розподілити, щоб було хоча б по 30 хвилин перерви між операціями. Планувала вивести ще одну медсестру. А 24-те таке сталося. Усі плани нанівець й перші два дні операцій не було.

Чотири доби ми з родиною жили в нашій лікарні «Добробут», як і інші мої колеги, хто залишився в Києві. Звісно, тоді дуже лякала невідомість.

Наприкінці лютого ми з родиною все-таки виїхали, але не далеко — в Яготин Київської області. У червні повернулися, і я вийшла на роботу, бо без хірургії я не можу.

Війна зробила нас більш дружними, м’якими та злагодженими. Ми не стали спокійнішими, бо багато втоми, але перепрошуємо, якщо вирують емоції. Адже зараз у нас у команді саме ті, хто дійсно любить свою роботу.

Я б залишилася в операційній, якби довелося ще раз вибирати професію. Були складні моменти, моральне виснаження, але я навіть не знаю, чим ще мені було б цікаво займатися. Це моє життя.