На роботі ми проводимо близько чверті життя. Робота — це місце, де ми отримуємо задоволення, робота — це місце, де ми реалізуємо себе, робота — це місце, де ми стаємо кращою версією себе. Якщо це не так, отже ви не на своєму місці й треба вирушати на пошуки свого покликання.

В житті можливо все. Так лікар ветеринарної медицини допоміг створити винну культуру в Україні та став одним із кращих експертів у вині. Проєктний менеджер/ІТ-розробник став керівником чайної категорії та чемпіоном світу із заварювання чаю. А професійний кондитер стала очима та вухами клієнтів у сервісі доставки.

Що стало поштовхом до змін?

Віктор Вакуленко, шеф-сомельє:

«Безкінечність та зацикленість: вночі — ветеринар, вдень — виписуєш довідки, і так кожної зміни. А ще корумпованість та низький дохід».

Дмитро Філімонов, керівник чайного напряму:

«Пост в інстаграмі. Я захоплююсь чаєм, це моє натхнення, а тут Бюро Вин саме шукали чайну людину. Це ж я. Давай напишу їм. Це ж ні до чого не зобов’язує».

Аня Осадча, менеджер із доставки:

«Спочатку було просто прагнення допомогти в дуже напружений час. А потім зрозуміла, що на додатковій зміні після основної роботи я безмежно щаслива, просто роблячи роботу. Я захотіла це щастя зберегти і примножити».

Чи було страшно змінювати свій шлях?

Віктор:

«Дуже, була невідомість, і було навіть не зрозуміло, з чого починати».

Діма:

«Був драйв від того, що щось змінюю. Знав, що завжди можна повернутись, хоча лякало певне обнулення попереднього досвіду».

Аня:

«Дуже страшно, залишитися без постійної роботи під час карантину. Але знала, що пошкодую більше, якщо не спробую».

Яке було перше враження від нової роботи?

Віктор:

«Шок, я нічого не знаю, все-все потрібно почати з нуля. Перелопатив купу літератури (книги, каталоги, усе що потрапляло до рук). Вчився в інших, допомагали люди, з якими стартував, дуже допомагали. І практика, постійне навчання на дегустаціях, згодом додалися візити до виноробів. А ще хороші замовлення допомагали зростати: виявилось, що трьох днів достатньо, щоби розібратися в італійських винах, якщо є ціль».

Діма:

«Перші півроку-рік були важкими, інколи навіть доходило до відчуття внутрішнього болю. Я наче втратив зрозумілість очікувань та результату. В ІТ усе чітко: є цілі, є терміни, є розуміння критеріїв оцінювання результату. А в новій ролі — ні, ніхто не ставить чітких цілей, ніхто не оцінить із тобою пройдений період на ретроспективі. Та тепер ти маєш свободу, тепер ти вчишся з нею жити».

Аня:

«Добре виконане завдання, навіть завдання, виконане з любов’ю — не гарантія успіху. Потрібно вчитися розуміти клієнта, читати між рядків, проявляти емпатію, навіть коли просто спілкуєшся в месенджері. Треба відчувати, коли потрібно уточнити, а коли просто виконати замовлення. Цьому можна навчитися лише на власному досвіді, на власних помилках».

Щось залишилося з попереднього фаху?

Віктор:

«Маю собаку, базову допомогу можу надати сам. Але це все».

Діма:

«Планую додати діджитальної історії в продажі своєї категорії, і знаю, як це зробити. А ще розмірковую про кодинг як про хобі».

Аня:

«Свій кухарсько-кондитерський досвід використовую щодня, але тепер не на практиці, а у вигляді глибшого розуміння клієнта та консультування. Але я мрію вести кулінарну передачу, де буду готувати та розповідати про продукти».

Коли прийшло відчуття задоволення новою професією?

Віктор:

«Десь через 1,5 роки, коли став почувати себе як риба у воді».

Діма:

«Десь через півроку-рік, коли зрозумів, що через свободу моя роль набагато глобальніша, що я сам формую межі та горизонти».

Аня:

«Через 1,5 місяці, коли спеціально для мене відкрили постійну вакансію. Я ризикнула, розуміючи, що немає гарантій, і знала, що тривати ця нова любов може лише декілька тижнів. Та швидко отримала повідомлення, що роль постійна, мене на неї беруть».

Чи пройшло щастя від нової ролі?

Віктор:

«Моя робота — це моє щоденне задоволення, я роблю те, що мені подобається, і роблю це круто».

Діма:

«Я розвиваю чайну культуру в Україні, я отримую задоволення на роботі, для мене робота — гармонійна частиною мого життя».

Аня:

«З кожним днем приходить лише глибше розуміння моєї ролі та можливостей».

У кожного свій шлях, у кожного свої мрії, але нам усім так важливо берегти й леліяти в собі тих сміливих і вимогливих дослідників, аби бути щасливими на роботі. Ніколи не пізно озирнутися й подумати, а чи робить мене щасливим чи щасливою те, чим я займаюсь?

Читайте також