Лише 7 років тому з українського законодавства зникли положення, які не давали жінкам змогу обіймати певні посади. А саме 21 грудня 2017 року втратив чинність Наказ Міністерства охорони здоровʼя № 256, який затверджував Перелік важких робіт та робіт зі шкідливими й небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок.

Проте скасування законодавчих перепон не призводить автоматично до подолання гендерних стереотипів у суспільстві. Тож часто професії все ще поділяють на стереотипно «чоловічі» та «жіночі».

Work.ua зібрав історії жінок, які власним прикладом доводять, що для них немає перепон. Як це — працювати інкасаторкою чи машиністкою підземних установок?

Але спершу ми звернулися до юристів, щоб дізнатися, чи дійсно українське законодавство позбулося гендерних стереотипів.

Відчинені (не) усі двері: чи дійсно закон дає жінкам змогу обіймати будь-які посади

Інна Кудінська, юристка в громадській організації «Трудові ініціативи»
Інна Кудінська

— Чи дійсно скасування Переліку поклало край обмеженням для жінок на ринку праці? Адже після цього залишилися деякі особливості щодо підземних робіт.

Так, у 2017 році втратив чинність згаданий Наказ МОЗ № 256. Проте норми, які стосуються гірничих робіт, усе ще формально залишаються чинними до моменту завершення Україною процедури денонсації Конвенції Міжнародної організації праці № 45 про використання праці жінок на підземних роботах у шахтах будь-якого роду.

До повномасштабного вторгнення жінки працювали в металургії та на видобувних підприємствах, але лише на поверхні. На підземних роботах — чоловіки. Але на час воєнного стану законодавець це обмеження скасував, залишивши абсолютну заборону лише для вагітних жінок і жінок, які мають дитину віком до одного року, на роботи зі шкідливими або небезпечними умовами праці та під землею. Усі інші категорії жінок можуть залучатись до такого роду робіт, але за їхньою згодою. Гостра нестача працівників-чоловіків, вимушений переїзд в іншу місцевість, брак іншої роботи, а також наявність соціального пакту в гірничій сфері стали причинами того, що жінки почали працювати в шахтах.

— Чи є в Україні приховані чинники, що закривають доступ жінкам до певних професій?

Війна посилила необхідність максимального залучення жінок на ринок праці. Їх запрошують на різноманітні курси перекваліфікації, на навчання в закладах професійно-технічної чи вищої освіти для здобуття нової спеціальності.

Але раніше дівчата не могли здобувати освіту в певних ВНЗ, наприклад, в Інституті військово-морських сил. Проте після скасування Наказу МОЗ № 256 у 2019 році Інститут уперше здійснив набір абітурієнток на навчання флотських спеціальностей, які стали доступними для жінок.

Також одним із важливих моментів, які варто враховувати роботодавцям перед залученням жінок на «чоловічі» професії, є створення належних побутових умов для них на робочих місцях: облаштування вбиралень, місць для переодягання тощо.

— Якщо дивитися в ретроспективі, за часів СРСР перелік заборонених посад був більшим чи меншим, ніж у 2017 році? І яка ситуація в інших країнах?

У СРСР у списку заборонених для жінок робіт було 456 позицій, після розпаду Союзу цей список у низці країн скоротили або скасували. В Україні ж у 2017 році скасували перелік із 450 посад, заборонених для жінок.

Заборона жінкам обіймати певні посади все ще поширена в деяких пострадянських країнах, на Близькому Сході та в Північній Африці, проте рух до часткового чи повного скасування подібних обмежень спостерігається і там. Наприклад, у 2022 році Азербайджан скасував список із 674 таких професій.

Щодо країн ЄС, то такі заборони не встановлені. Рівність у сфері праці та протидія будь-якому виду дискримінації є основоположними принципами в ЄС.

7 історій жінок, які надихають на зміни

Ми звернулися до великого українського бізнесу з проханням поділитися історіями жінок, що працюють на стереотипно «чоловічих» професіях. Віримо, що в кожній із цих історій ви знайдете натхнення та, можливо, навіть наважитеся на карʼєрні зміни.

Світлана Мальцева, машиністка підземних установок у «ДТЕК»

Пані Світлана народилася на Дніпропетровщині в родині шахтарів. Хоча її батьки та брати присвятили життя роботі під землею, вона ніколи не планувала продовжувати цю традицію і вибрала професію перукарки.

Однак війна змінила життя багатьох українців, зокрема і Світлани. З осені 2022 року, після ухвалення закону, який дозволив жінкам працювати за ширшим спектром професій і робіт під землею, шахти почали відкривати нові можливості для жінок.

«Коли я почула про набір жінок на шахту, вирішила спробувати. Хотілося відчувати себе корисною. Родина мене підтримала, і я записалася на навчання», — розповідає Світлана.

Після навчання та іспитів жінка стала машиністкою підземних установок. Її обов’язки включають керування транспортом, який доставляє обладнання для видобутку вугілля. Це відповідальна робота, яка вимагає зосередженості та технічної обізнаності. Зараз Світлана також навчається у ВНЗ за спеціальністю «Гірнича справа», прагнучи досконало розібратися в усіх аспектах роботи шахти.

«Чи вважаю я свою професію „не жіночою“? Ні. Зараз, у світі сучасних технологій, жінки можуть усе. Це дає впевненість, що жодні стереотипи не мусять обмежувати наш вибір. Ми, шахтарі, забезпечуємо світло й тепло для людей. Це важлива робота, яку я люблю і якою пишаюся», — ділиться своїм досвідом Світлана Мальцева.

Жінка не забуває про своє перукарське минуле. У вільний час вона безоплатно робить зачіски військовим. Це її спосіб підтримувати тих, хто захищає нашу країну.

Наталія Совенко, водійка навантажувача в корпорації «Біосфера»

Пані Наталія працює водійкою навантажувача на складі. Її основні обовʼязки — управління вантажопідйомними механізмами та пристроями; завантаження, вивантаження та переміщення вантажів; контроль належного технічного стану навантажувача.

Раніше жінка працювала на посаді сортувальниці сировини виробничої служби на одному з найбільших рециклінгових заводів в Україні Polygreen. Рішення опанувати професію водійки навантажувача виникло завдяки прикладу іншої працівниці підприємства — Оксани Білим, яка прийшла на завод працювати водійкою навантажувача. Вона отримала великий досвід у цьому й довела, що жінки не гірше за чоловіків можуть працювати з технікою.

Наталія пройшла підготовку в навчальному комбінаті коштом підприємства та успішно завершила стажування. Відтепер вона повноцінно опанувала професію та чудово працює на цій посаді разом із чоловіками.

А головне — своїм прикладом пані Наталія надихнула інших жінок опанувати професію водійки навантажувача. Дві працівниці запланували також пройти навчання та перекваліфікуватися на цю професію.

Ірина Кірія, керівниця складу паливно-мастильних матеріалів в «ОККО»

«Якби в юності мені сказали, що я буду працювати в нафтовій галузі, для мене це виглядало б фантастикою. Проте вже 22 роки як моє життя тісно переплелися з нафтопродуктами. Ця сфера була цікавою для мене, тож у 33 роки я опанувала професію лаборанта хімічного аналізу нафтопродуктів. Багато навчалась самостійно, а також додатково здобула професійну освіту», — розповідає пані Ірина.

Зараз до її обовʼязків входить управління персоналом, дотримання правил охорони праці, техніки безпеки, забезпечення високого рівня надійності обладнання, співпраця з підрядниками.

«Робота у сфері нафтопродуктів — це велика відповідальність і необхідність розумітись у всіх технічних тонкощах. Іноді спостерігаю в очах чоловіків-підрядників чи співробітників інших компаній великий подив і сумнів, коли вони дізнаються, що керівник — жінка. Проте мене це не лякає. Щодо свого колективу, направду, жодного разу не відчула зверхнього ставлення від колег-чоловіків.

Я — лідер по життю. Тому й читачів закликаю ніколи не боятися брати на себе відповідальність і пробувати те, що цікаво», — каже Ірина Кірія.

Про політику гендерної рівності в «ОККО»: для нас головна цінність — це люди. Ми прагнемо, щоб кожен співробітник почувався комфортно та мав можливості для професійного розвитку в компанії. Ми дотримуємося принципів гендерної рівності. Для захисту прав співробітників створена скринька довіри, куди можна звернутися в разі порушення. Також проводимо навчання, присвячені гендерній рівності. У львівському офісі створена дитяча кімната «Грифончик», де про дітей колег дбають турботливі вихователі. У нашій команді серед керівників відділів і топменеджерів є як жінки, так і чоловіки, що свідчить про рівні можливість для розвитку.

Світлана Федорів, лінійна обхідниця в дільниці підготовки та перекачування нафти в UKRNAFTA

Світлана — одна з учасниць проєкту #МожеКожна. Ця ініціатива спрямована на подолання гендерних стереотипів у нафтогазовій індустрії. Програма дає жінкам можливість опанувати одну з 16 складних промислових професій, що традиційно вважалися «чоловічими».

Зараз основні обов’язки пані Світлани полягають у регулярних обходах трьох ліній трубопроводів, перевірці їх на наявність витоків, проривів або врізок. Щодня вона долає 10 км пішки, щоби переконатися, що все працює справно й безпечне для довкілля.

Раніше жінка 25 років працювала продавчинею. Хоча її освіта — технік-електромеханік, вона довго не пов’язувала себе із цією професією і вибрала для себе більш традиційну роль у торгівлі. Спочатку була сім’я, а потім Світлана вирішила працювати в магазині, де й затрималася на багато років.

Дізнавшись про програму в UKRNAFTA, Світлана вирішила, що саме зараз — час для нових можливостей. «Я довго вагалась, бо ніколи не працювала в такій великій компанії. Але тут пропонували соціальний пакет із лікарняними та відпустками, що для мене стало важливим чинником», — розповідає Світлана. Пройшовши три місяці дистанційного навчання, екзамени та кілька тижнів практики, вона стала частиною команди UKRNAFTA.

Жінка вважає, що головне — це вірити в себе та не боятися змін. «Я народилась і виросла в селі, тому завжди вірю у свої сили. Я можу все!» — каже Світлана, додаючи, що її чоловік і син, які вже третій рік захищають країну від ворога, є для неї великим натхненням.

Ольга Міщенко, водійка вантажівки в «Агромат»

Професійний шлях пані Ольги — яскравий приклад того, як сила волі та цілеспрямованість здатні змінювати реальність. Вона має юридичну освіту, багато років пропрацювала в журналістиці. Після народження другої дитини присвятила себе родині та різноманітним захопленням: створення вишитого одягу та відтворення традиційних українських строїв.

З початком повномасштабного вторгнення Ольга стала активно займатися волонтерською діяльністю, переганяючи з-за кордону та Україною автомобілі для потреб ЗСУ. Це були різноманітні машини: на механіці, з правим кермом, зі зношеними шинами та технічними несправностями. Проте жодна із цих перешкод не завадила їй успішно доставляти автомобілі до механіків.

Саме цей досвід підштовхнув Ольгу до опанування нової професії — водійки вантажівки. Для цього вона завершила навчання за програмою OnTrack C від Reskilling Ukraine, яка готує водійок категорії С.

Особисті обставини стали вирішальними чинниками для змін у житті. У вересні цього року її чоловік передчасно пішов із життя, і саме на її плечі лягла відповідальність за добробут родини. Тож Ольга ухвалила рішення піти у сферу своїх останніх компетенцій.

«Основна емоція від суспільства все ж — здивування. За нею приходить прийняття невідворотності змін. За кілька років, сподіваюсь, наше суспільство остаточно прийме нову реальність на ринку праці. Світ змінюється дуже стрімко. Те, що вчора здавалося неможливим, сьогодні стає нормою», — каже Ольга.

«Тому не бійтеся випробовувати свої сили в нових для себе сферах. Це безперечно збагатить ваш досвід і, цілком можливо, стане вектором для подальшого розвитку», — розповідає Ольга Міщенко.

Про політику гендерної рівності в «Агромат»: компанія створює рівні можливості для жінок і чоловіків у різних професійних сферах. Саме тому ми тісно співпрацюємо з проєктом Reskilling Ukraine та набираємо жінок на посади водійок. А також організовуємо власні програми навчання для жінок на посади водійок навантажувачів.

Ірина Потока, Вероніка Бондар і Катерина Станке, інкасаторки в «ПриватБанк»

Інкасаторки виконують надзвичайно важливу місію — транспортують великі суми грошей, гарантують безпеку операцій із готівкою та контролюють ситуацію на кожному етапі маршруту. Особливо важливою є здатність інкасаторок працювати з різними типами транспорту та обладнання, а також носити важке спорядження, включно з бронежилетом, упродовж тривалого часу. Це фізично складна робота, яка вимагає витривалості, тренованих м’язів та психологічної стійкості, здатності ухвалювати швидкі рішення в екстремальних ситуаціях.

Ірина Потока, інкасаторка-водійка, розповідає, що ця робота вимагає витривалості, адже касети з грошима — це суттєва вага, яка не кожному під силу. Ірина поділилась, що її близькі, зокрема чоловік, позитивно сприйняли її вибір професії та підтримують у бажанні реалізовувати себе.

Вероніка Бондар каже, що завжди була фізично підготовлена, тому не відчуває труднощів у цій професії. Спочатку чоловік був проти її вибору через побоювання щодо безпеки, особливо в умовах війни, але згодом прийняв її рішення. «Жінки можуть робити все те, що й чоловіки, і я це довела», — гордо говорить Вероніка.

Катерина Станке, ще одна інкасаторка-водійка приєдналася до «ПриватБанку» у 2018 році на посаді касира. Однак мрія про кар’єру інкасаторки не полишала її. За її словами, робота інкасаторки цікава й динамічна, хоча й фізично складна. Катерина тренується в тренажерному залі, щоби підтримувати фізичну форму для роботи з важким обладнанням.

«Немає жіночих чи чоловічих професій. Є чоловіки, які роблять манікюр, чому ж я не можу бути інкасаторкою? Кожен може стати тим, ким забажає, не має значення стать, вік, соціальний статус, середовище, яке вас оточує», — каже Катерина.

Про політику гендерної рівності в «ПриватБанку»: жінки-інкасаторки — це яскравий приклад подолання стереотипів, демонструючи, що жінка може обіймати будь-яку посаду, навіть традиційно чоловічу. Уже 12 жінок-інкасаторок успішно працюють у компанії, і це тільки перший рік реалізації програми. Наше завдання як роботодавця — забезпечити різноманітне, інклюзивне та справедливе робоче середовище. Тож ми й далі працюємо над створенням нових проєктів із метою реалізації потенціалу кожного члена команди.

Валентина Алексахіна, водійка навантажувача в «МХП-Логістика»

Жінка працює водійкою навантажувача JCB: керує потужною технікою для вантажних робіт на «Миронівській птахофабриці», що також входить до складу МХП. До компанії Валентина приєдналася ще у 2010 році як птахівниця, але згодом їй захотілося змін.

«Це був сміливий крок. Раніше навіть не могла уявити, що зможу керувати такою технікою. Але в мене було сильне бажання, а ще підтримка компанії та близьких», — розповідає водійка.

У зміні професії Валентину підтримав її чоловік Юрій — і не лише морально, а й допоміг професійними порадами, адже теж працює водієм навантажувача на «МХП-Логістика».

«​​Я вирішила спробувати, бо хотіла не лише опанувати щось нове, а і працювати разом із чоловіком. Раніше ми майже не бачилися: у мене була робота птахівницею на іншій локації, та ще і графіки не збігалися. А зараз ми — команда не тільки вдома, але й на роботі», — ділиться пані Валентина.

Про політику гендерної рівності в «МХП»: історія Валентини Алексахіної — це частина більшої історії змін. Адже в компанії стає дедалі більше жінок, які опанували так звані «чоловічі» професії. На сьогодні тільки в логістичному напрямі компанії понад 130 жінок залучені на такі посади. Співробітниці впевнено керують легковими авто, вантажівками, автобусами, працюють слюсарками, комірницями та мийницями рухомого складу. Ці жінки щодня доводять: можливості не обмежуються гендерними стереотипами.

Розкажіть, а ви стикалися з гендерними стереотипами в своїй роботі?