Уже кілька місяців українці живуть у стані війни, мають хронічний стрес, а це забирає енергію та обтяжує комунікацію. Екологічно спілкуватися з людьми, які тебе оточують чи зустрічаються на життєвому шляху, стає дедалі важче. Що з цим робити?

Work.ua шукав відповіді й звернувся за порадами до Надії Перевізник, організаційної консультантки та психологині, яка спеціалізується на розвитку софт скілів, зокрема комунікації. Вона розповідає, як у новій жорсткій реальності знаходити спільну мову з іншими, що говорити, про що мовчати й до чого тут взагалі авокадо.

Надія Перевізник
Надія Перевізник
організаційна консультантка, психологиня

Принципи екологічного спілкування: робимо акцент на емпатію

Сьогодні принципи комунікації залишаються такими ж, як завжди:

  • Слухати.
  • Давати можливий зворотний зв'язок, бажано емпатійний.
  • Ставити запитання, щоб співрозмовник розкривався (це вже матиме терапевтичний ефект).
  • Синхронізувати поняття (наприклад, що для кого зрада, а що перемога).
  • Розділяти факти й ваші інтерпретації.

Але у часи агресії в комунікації надзвичайно важливими є емпатія та неагресивне спілкування.

Емпатія — це природна, базова реакція на переживання іншої людини. Тобто, коли ви бачите, як людина плаче чи сміється, ви за секунду реагуєте. Але також це навичка розуміти людей, її можна розвинути, так само як навчитися говорити англійською чи керувати автомобілем.

Емпатія — це не давати непроханих порад, не розвʼязувати за людину проблеми, не оцінювати вчинки чи особистість, не поверхнево співчувати, не примусово рятувати. А намагатися зрозуміти співрозмовника фактично без активних дій. Так ви економите свою енергію, а людині насправді допомагаєте.

  • Синоніми: співпереживання, чуйність, резонанс, ототожнення себе з кимось, відгук.
  • Антоніми: байдужість, егоцентризм.

Емпатія може залишатися на рівні активного слухання. Або ж виявлятися у фізичних жестах, якщо це дозволяє ситуація, ви знайомі зі співрозмовником та є інтуїтивне розуміння, що зараз доречно обійняти людину, потримати за руку.

Язик мій — ворог мій, або Що говорити, щоб не нашкодити

Зараз ми стикаємося з нереальними, страшними історіями. Усіх нас, наших близьких та колег тією чи іншою мірою торкнулася або торкнеться війна, на жаль. Я зустрічаю людей, які втратили свої домівки, їхні родичі голодували чи зараз знаходяться в окупації, пережили зґвалтування, чиїсь друзі зараз волонтерять, воюють, поранені або загинули.

Як підтримати таких людей? Даю фрази та слова, які потрібно вилучити зі свого словника та приклади, чим їх можна замінити.

Стоп-фрази

«Я тебе розумію»

У реальності це фактично неможливо, бо кожен має свій дійсно унікальний досвід. Як можна зрозуміти життя в окупації, якщо ви з таким не стикалися?

«Добре, що живий. Он що в Маріуполі коїлося, іншим ще гірше»

Це тотальне знецінення почуттів людини, порівняння з іншими. Не робіть такого!

«А якби мене послухала», «А чого одразу не виїхала?»

Говорячи так, ви даєте вчинкам людини оцінку, про яку вас не просять.

«Ой, бідненька», «Мені так шкода тебе»

Це не окей. Так ви ще більше заганяєте людину в позицію жертви, констатуєте, що вона — жертва, і посилюєте це відчуття.

Екологічні фрази

✅ «Я хочу, намагаюся зрозуміти твої почуття». Таким чином ви резонуєте, співпереживаєте людині.

✅ «Те, що тобі довелось пережити, — жахливо!».

✅ Якщо вам нічого сказати, ви маєте повне право мовчати. «Дідько, я не знаю, що сказати» — це цілком нормальна відповідь.

✅ Також варто похвалити людину, зробити наголос на позитивних рисах, сильних сторонах: «Ти такий сміливий, бо евакуювався, вивіз сім’ю чи тварин, допоміг іншим. Молодець!»

✅ Можна ставити запитання: «Як ти зараз почуваєшся? Як твої близькі?»

✅ І у фіналі, якщо дійсно хочете і головне — можете: «Я можу тобі чимось допомогти?»

Не давайте порад, не розв’язуйте за людину проблеми, а прямо запитайте, а не «заподіюйте» непрошене добро.

Але найголовніше — це активне слухання. Вислухавши людину, не перебиваючи, не підганяючи, даючи сигнали, що ви сама увага, співпереживаєте, ви відкриєте магію емпатійного спілкування.

А ще зекономите ментальну енергію й собі. Адже дбати про себе не менш важливо.

Чому не варто гратися в психолога й будь-якого іншого експерта

Якщо ви не психолог, то наслідувати його, тобто копатися у ситуації та мізках іншої людини, — це найневдячніше, що ви можете зробити. І для людини, і для себе. До речі, якщо ваш психолог роздає вам поради — тікайте! Це непрофесійно.

Психологів вчать бути психологами, у них є протоколи й чеклісти, як вести бесіду. Це так само серйозно, як проводити хірургічні операції, лагодити механізми в автомобілях чи писати код. На цьому потрібно розумітися. Зараз є термін «ментальне тіло», разом з «фізичним».

Також ви НЕ зобов’язані підтримувати всіх на шкоду собі! Підтримуйте лише тоді, коли відчуваєте ресурс, бажання.

Якщо немає змоги допомогти, але ви бачите, що людина в біді, вона «не вивозить», найкраще м’яко скерувати до фахівця. Зараз є безліч психологічних допомог з хорошими спеціалістами — як платних, так і безплатних. Наприклад, я сміливо рекомендую перевірені, з дипломованими фахівцями:

  • Онлайн-платформа «Розкажи мені» цілодобово надає українцям безкоштовну психологічну допомогу.
  • Онлайн-допомога психолога з будь-якої точки світу доступна на платформі TreatField.
  • У телеграм-каналі «Психологічна підтримка» можна знайти корисні, головне — професійні, поради для збереження та покращення ментального здоров’я.

Також треба бути обережними, висловлюючись у соцмережах. Коли людина бачить у стрічці новин ваш допис, вона читає його по-своєму, інтерпретує відповідно до свого стану зараз, стилю життя, рівня розвитку.

Якщо ви не експерт, не висловлюйтеся на чутливі теми, не давайте оцінки державній політиці та військовим діям, не порівнюйте, хто більше волонтерить чи страждає. Не розводьте зраду, якщо не маєте доказів та не є експертом, й не зачіпайте почуття інших.

Це варто зробити й заради себе самого ж, бо не кожен зможе винести сварки в коментарях, доведення своєї позиції, образи чи приниження. Подумайте, чи доцільно витрачати купу годин на це, якщо можна їх інвестувати в себе, роботу, волонтерку, вивчення англійської тощо.


Ну і до чого ж тут авокадо? Зараз я рекомендую розвивати м'які навички для жорсткої реальності та бути як авокадо: м’якими зовні, у спілкуванні з іншими, й твердими всередині, у своїх переконаннях, стійкості й обраному шляху.

Й звісно, вірте в ЗСУ та наближайте перемогу, в міру своїх сил!


Читайте також