За кілька днів після початку війни багато українців виїхали зі своїх домівок до безпечніших місць: хтось перемістився зі Сходу на Захід України, хтось — за кордон.

Також мільйони людей живуть там, де немає активних бойових дій. Багато з них відчувають провину за те, що з ними все нормально, а їхні родичі, друзі, знайомі та й взагалі земляки перебувають в окупації, під обстрілами, втрачають життя у зонах бойових дій. Це відчуття є навіть у матусь з малими дітьми.

Така провина часто виникає під час війни. І ми не перші, з ким це стається. Спробуємо розібратися, що з нею робити.

Почуття провини того, хто вижив, (також відоме як синдром концентраційного табору, провина вцілілого або синдром Голокосту) — форма посттравматичного стресового розладу (ПТСР). При ньому постраждалу людину переслідує сильне почуття провини, оскільки вона пережила екстремальну подію (наприклад, нещасний випадок, терористичний напад, лихо, епідемію, війну, геноцид), тоді як інші люди загинули в результаті або під час цієї події. Також провину можуть відчувати люди, які знаходяться у безпечних місцях (їхні міста не обстрілюють або вони виїхали за кордон) тоді, як інші сидять в окупації або гинуть на війні.

Для тих, хто не є військовим, членом ТРО, медиком, тобто не може приносити користь на фронті, важливо впоратися з цим синдромом. Це допоможе зберегти свою дієздатність для піклування про дітей, для роботи та надання посильної допомоги Україні.

Як це зробити?

Розберіться, хто насправді відповідальний за такий стан справ

Замисліться: чи винні ви насправді в тому, що відбувається? Чи через вас страждають рідні? Через вас ідуть бойові дії? Авжеж, ні.

Насправді вашим близьким набагато краще від того, що ви в безпеці, що за вас не доводиться переживати. Дехто може під дією стресу емоційно звинувачувати інших, що їх покинули. Та варто пам'ятати, що найперша задача цивільних людей на війні — врятувати своє особисте життя та життя своїх дітей. Кожен сам несе відповідальність за своє життя.

До того ж мирні жителі, які не покидають міста під час бойових дій, скоріше за все не допомагатимуть, а навпаки заважатимуть військовим. Бо треба буде опікуватися ними, забезпечувати водою та їжею, заспокоювати. Та й на моральний стан військових не дуже добре впливатимуть думки про тисячі людей, що сидять по підвалах.

Сконцентруйтеся на горі замість провини

Війна, втрата близьких, домівки, свого звичного життя — це величезне горе. Дайте собі право та час, щоб пережити його. Сумуйте, плачте — ви маєте на це право. Іноді здається, що біль від всього цього не мине ніколи, що горе буде вічним. Це не так. Кожен з нас переживе його. Кожен у своєму темпі, у свій спосіб. Але ми зможемо. Ви зможете!

Допомогти заспокоїтися можуть рутинні ритуали з мирного життя — ті, що ви робили щоденно до війни. Пам'ятайте також про піклування про себе. Це дуже важливо. За можливості їжте, спіть, читайте не тільки новини, приймайте ванну тощо.

Знайдіть собі заняття

Спробуйте трансформувати свою провину в реальні дії на користь інших. Це допоможе їм значно більше, ніж ваші докори собі. Ви почуватиметеся причетними та будете повертатися до життя.

Якщо ви потрібні своїй компанії, ваше робоче місце збережено і є можливість віддаленої роботи, скористайтеся нею. Люди, які працюють над розв'язанням задач українських компаній, допомагають функціонувати нашій економіці. А економіка — це кровоносна система фронту. Без бізнесу та економіки, що продовжують функціонувати, у держави та Збройних Сил не буде ресурсів.

Якщо у вас немає роботи і можливості працевлаштуватися, можна стати волонтером, де б ви не знаходились.

Завдань для волонтерів дуже багато. Ви можете:

  • консультувати людей, що переїздять;
  • збирати речі, іграшки, ліки для біженців;
  • розважати дітей;
  • готувати їжу.

І всі ці завдання актуальні як всередині країни, так і за кордоном. Зараз усі країни, що межують з Україною мають волонтерські штаби. Ви без зайвих зусиль можете знайти їхні сайти або телеграм-канали та приєднатися.

Але якщо у вас поки що немає внутрішнього ресурсу на вищеперелічені активності — це нормально. Піклування про себе, своїх дітей або близьких — теж допомога.

Чого не варто робити

Слідувати рекомендаціям вище не так легко. Зазвичай автоматично виникають інші бажання та реакції. Намагайтесь впоратися з ними та не робити наступне:

  • відмовлятися від їжі;
  • запивати провину алкоголем чи вживати наркотики;
  • знецінювати себе, факт того, що ви вижили.
Для України важливе життя кожного з нас. Кожен з нас — син або донька нашої Батьківщини. Що більше українців зможе вижити, витримати ці випробування та рушити далі, то квітучішою буде наша країна після перемоги.

Борімося й поборемо!

Читайте також