Чому ми раптом пишемо про віддаленку

На початку березня 2020 року в Україні оголосили перший карантин через Covid. Спочатку на тиждень, але потім сталася пандемія і карантин продовжували й продовжували. Багато хто перевів співробітників на дистанційну роботу. З часом початково тимчасовий формат роботи став основним.

Й тільки-но частина роботодавців вирішила повертати працівників в офіс, сталося повномасштабне вторгнення. Багато людей так і продовжили працювати віддалено: і ті, хто поїхав до інших міст, і ті, хто лишився вдома.

Тож цієї весни деякі українці «відзначають» 3 роки на віддаленці. (До речі, це стосується і людей з команди Work.ua. Один із наших колег навіть зізнався: переживає, що розучився спілкуватися з людьми, бо дуже рідко виходить з квартири.)

До того ж опитування Work.ua показало: понад половина кандидатів при пошуку нової роботи радше вибрали б працювати з дому, а не з офісу.

Опитування проводилося в березні 2023 року. У ньому взяли участь 2034 особи

Опитування проводилося в березні 2023 року. У ньому взяли участь 2062 особи

Нас ці факти стурбували й змусили замислитися. Наскільки руйнівною є постійна дистанційна робота для соціальних навичок та ментального здоровʼя людей? Адже спілкування нам потрібне за нашою природою. Чи, може, відеодзвінків достатньо, і не варто себе змушувати бачитися з людьми офлайн?

Тож вирішили поспілкуватися на цю тему з експертом — психотерапевткою з Платформи pleso Юлією Скопич. Запрошуємо почитати: раптом ви шукали відповіді на такі самі запитання, раптом поради Юлії стануть вам у пригоді.

Юлія Скопич
Юлія Скопич
психотерапевт Платформи pleso

— Юліє, думаємо, зараз багато хто звертається через тривожність, викликану переживанням подій війни. Чи часто бувають такі ситуації, коли люди почуваються в безпеці тільки вдома, тому вибирають роботу на віддаленці? Чи за ці 3 роки просто вже звикли й жодними стресами це не повʼязано?

— Трапляється і те, і інше. Зустрічала випадок, коли дівчина майже не виходила з квартири у Києві за пів року війни через відчуття небезпеки. І в цьому кейсі вона вбачала у віддаленій роботі рятівне коло.

Проте частина є й тих, хто ще з карантину звик бути вдома, займатися паралельно з роботою домашніми справами чи доглядом за дітьми. І більше не хочуть витрачати додатковий час на дорогу.

— Людина може думати, що хоч ходи в офіс, хоч працюй з дому — ніякої різниці. Чи це так? Як насправді може позначатися мінімізація живого спілкування на соціальних навичках та загальному психологічному стані?

— Різниця між працею вдома та в офісі є. Так, наприклад, якщо при віддаленому форматі нехтують правилами організації робочого простору, то мозок не розуміє, де зараз він має бути продуктивним (робота), а коли час відпочивати (дім). І наслідок цього — немає вже як повноцінного відновлення, так і достатньої ефективності.

Окрім цього, соціальна ізоляція для більшості людей — ворог. Якщо довго уникати живих контактів, то справді можна відвикнути від спілкування. Це може вплинути на розвиток депресивного розладу, і таких клієнтів, на жаль, я зустріла.

— Які ознаки сигналізують, що себе треба взяти за комір і витягти з комфортної квартири? Наприклад, зʼявляється відчуття, що за дверима в принципі небезпечно, або розмовляючи з кимось в реалі, а не по відеозвʼязку людина почувається дискомфортно, червоніє та затинається, або не хоче взагалі ні з ким говорити, навіть по відео. Що можна розцінити як «дзвіночок»?

— Усі ці ознаки, безперечно, говорять про те, що вже є проблема. Чи вирішувати її? Тільки якщо людина розуміє, що це вже заважає їй жити. При цьому не кожен здатен взяти себе за комір і витягнути. Страх може бути сильнішим. На щастя, в такому випадку може допомогти професійний психолог.

— Що ж робити далі? Чи треба виводити себе в люди зараз, поки триває війна? Стане краще чи може бути гірше?

— Життя продовжується, щоб не сталося. Минулого в нас вже немає, а майбутнього ще. Є тільки тут і зараз. Тому за умови безпеки вихід в люди необхідний.

Тривожитися перший час може бути абсолютно нормальним явищем! Поступово стан має покращитися. Адже в колі соціальної групи буде змога відчути, що людина не сама і навички з попереднього досвіду спілкування пригадаються.

— Сказати собі «ну все, завтра в офіс до колег» можна, але як це дійсно зробити. Які дії чи ритуали допоможуть налаштувати мозок?

— Мозку потрібні тригери, щоб він знову пригадав минулий досвід праці в офісі та увійшов у повноцінний робочий ритм. Рекомендується робити все те, що й раніше, до віддаленого формату. Згадати, які у вас були ритуали. Наприклад: вдягати певний стиль одягу, робити зачіску, макіяж, користуватися парфумами, купувати каву дорогою до офісу тощо.

— Як може роботодавець заохотити співробітників до повернення в офіс і не нашкодити команді?

— Спеціаліст може відчувати тривогу, бо психіка з якихось причин вирішила, що в офісі для нього буде небезпечно. Проте варто знати, що мозок любить аргументи, й тому для спростування тривожних думок треба йти та на досвіді впевнитися, що боятися нічого.

Тому я б порадила власникам компаній і HR-менеджерам робити поступовий перехід. Для початку попросити співробітників виходити раз на тиждень і, за необхідності, збільшувати регулярність візитів. Якщо є можливість, тим, хто тільки-но вийшов, не давати задач, де треба одразу комунікувати з натовпом, доки людина до цього сама не буде готова. Бути терплячими й дати деякий час на адаптацію.

— А може, спочатку йти не в офіс на повний день, а деінде? Зустрічі з друзями, суспільні заходи?

— Є певні внутрішні біохімічні процеси, котрі регулюють наш настрій, мотивацію тощо. Треба підтримувати цей стан у нормі. Для цього необхідно робити те, що раніше приносило задоволення, трохи більше прогулюватися на свіжому повітрі та, звичайно ж, спілкуватися з близькими. За можливості було б добре обійматися при зустрічі з ними. Тому так, зустрічі з друзями — прекрасний варіант.

Паралельно з цим можна попрацювати з коворкінгу чи кафе, там також є люди й для когось це буде той самий маленький крок до соціалізації.


Додаємо до порад, що соціалізуватися також допоможуть такі активності, як похід до спортзали, запис на групові уроки офлайн, наприклад, вивчення іноземної мови, курси з домедичної допомоги, заняття з малювання, гончарства чи будь-яке інше хобі, яким можна зайнятися поза домом.

При цьому закликаємо не забувати про безпеку, через війну та все ще актуальний коронавірус. Не ігноруйте повітряні тривоги та ходіть в укриття, коли ви вдома і коли в офісі. Залишайтеся на лікарняному, якщо захворіли, а коли поміж людей, не забувайте про безпечну дистанцію.

Віддаленка — це комфортно і зручно, але якщо почуваєтеся втомленими та самотніми, трошки живого спілкування не завадить :)

Читайте також