Чи очікують ветерани особливого ставлення? Чи справді співробітники з військовим досвідом — це конфліктні працівники? А якщо знову мобілізують? На ці та інші запитання відверто відповів ветеран, диджитал-маркетолог Віктор Войтенко.

Понад 60% роботодавців ніколи не працювали з ветеранами й ветеранками, але вже готуються до найму колишніх військових. Work.ua провів захід «Зрозуміти ветерана, ветеранку як шукача», на якому в учасників була можливість поставити запитання Віктору Войтенку.

Віктор — ветеран, який зараз знаходиться в пошуку роботи. Він з власного досвіду знає, як зараз проходить працевлаштування для ветерана, та відповів навіть на гострі й незручні запитання максимально чесно.

Ми зібрали деякі з цих відповідей у статті та пропонуємо вам почитати.

Віктор Войтенко
Віктор Войтенко
диджитал-маркетолог, ветеран

Запитання: Як роботодавцеві обговорювати питання заробітної плати з ветераном, адаптувати його до рівня звичайних зарплат?

— Моя порада дуже проста — треба озвучувати вилки зарплат, на які ви спроможні, а також скільки ви готові платити за роботу на самому початку вашої співпраці. Ветеран — це людина, яка випала з життя на рік, півтора чи два: ми зараз не розуміємо, які адекватні ціни, адекватні заробітні плати, тому просто потрібно їх озвучувати.

З приводу побоювань на кшталт «от, військовослужбовці звикли до високої заробітної плати, яку зараз, наприклад, звичайний роботодавець не може запропонувати» скажу так: коли людина стикнеться з тим, що ось зарплати зараз тут такі, це не буде проблемою. В будь-якому разі, ваша оплата праці до чогось прив’язана, а ветеран — це нормальна людина, яка так само до цього всього призвичаюється і розуміє, що є різні реалії.

Так, всім хочеться заробляти більше, але ми всі розуміємо, де живемо і в яких умовах наразі. Тому це не може бути проблемою.

Запитання: Опитування ветеранів свідчать про те, що велика частина з них не хочуть повертатися до своєї колишньої роботи чи зайнятості. На вашу думку, що на це впливає?

— Я погоджуюся з тим, що багато хто з ветеранів захоче змінювати ту роботу, на якій вони працювали раніше, точніше — професію. З чим це може бути пов’язано? Може бути дуже багато факторів, один з основних, як мені видається, це те що така довга перерва в роботі робить можливим перехід на інші професії. Ті, про які людина раніше мріяла, але ніколи не давала собі можливості щось змінити й піти в інший напрямок роботи.

«Ну а як же — я вже пропрацював на цій роботі 10-15 років! Куди вже щось міняти? Треба вже працювати тим, ким ти працюєш» — такі думки могли бути. Та зараз цей великий проміжок часу (перерва в роботі на час служби — прим. ред.) дає розуміння того, що нема вже різниці куди повертатися і, можливо, варто справді спробувати себе в тому новому, що було цікаво раніше.

Крім того, є така проблема, що ти повернувся, а роботодавця, в якого працював раніше, наразі не існує на ринку. Якщо під час повномасштабної війни компанія закрилася, це також спонукає до пошуку нових варіантів, зокрема не тільки в тій самій професії чи в тому самому напрямку.

Наприклад: я зараз також знаходжусь у пошуку роботи. Я досить довго пропрацював саме у сфері маркетингу, реклами, Digital-маркетингу, та зараз разом із цими напрямками розглядаю Project-менеджмент і менеджмент продуктів. Вони досить близькі до того досвіду, який в мене вже є, але відкриваються якісь нові горизонти, цікаві сторони роботи, більший потенціал як співробітника.

Запитання: Як етично запитати у кандидата-ветерана, чи можлива повторна мобілізація? Бо найбільший страх хайрінг-менеджерів — «а раптом його / її знову мобілізують і заберуть від нас».

— Треба так і запитувати — дуже прямо: можливо, чи ні.

Проте тут ще один досить важливий момент: незалежно від того, що вам відповість кандидат, ви маєте усвідомлювати, що під час повномасштабного вторгнення, війни, яка триває і насправді тільки набирає обертів (Я б сказав що, напевно, нас далі чекають досить важкі часи, полегшення якийсь час іще точно чекати не варто.), навіть якщо кандидат каже: «Та ні, от мене вже 100% ніхто забирати не буде», — це все одно не 100%.

Треба бути свідомим, що і його можуть забирати повторно, і когось з інших співробітників компанії також можуть мобілізувати. На жаль, є вірогідність того, що всі там будемо. Тому потрібно реально оцінювати ситуацію, в якій ми живемо та працюємо зараз.

Запитання: Що у діях чи політиці роботодавця категорично неприйнятно для ветерана?

— Для ветерана однозначно буде неприйнятною співпраця компанії з росією.

З приводу мови: тут все дуже неоднозначно, хоча я наполегливо рекомендую всім, особливо на перших порах, спілкуватися саме українською мовою. Тільки якщо ви бачите, що перед вами 100% російськомовний ветеран — далі вже на ваш розсуд: ви можете перейти на російську або продовжувати українською спілкуватися, вас російськомовний ветеран прекрасно розумітиме.

Недоречною також буде якась «подвійна гра». Коли ви говорите з ветераном, варто одразу «розкривати свої карти»: якщо у вас, наприклад, якісь умови на цій роботі можуть змінюватися, краще про це сказати. Бо коли ветеран приходить до вас на роботу, навіть якщо він цього не артикулює, він все одно хоче отримати другу сім’ю. Ветеран — дуже командна людина, колеги для нього це будуть близькі люди, яким він захоче довіритись. І якщо щось буде не зовсім чесно, не так, як домовлялись на початку, це може бути дуже неприємно сприйняте, краще цього уникати.

Запитання: З якими упередженнями зіштовхується ветеран при пошуку роботи? З якими ви особисто зіштовхувалися?

— Упереджень як таких я особисто, напевно, не зустрічав. Хоча в будь-якому разі, особливо на перших етапах, ​​після того, як ти повертаєшся до роботи з бойових дій, з великою обережністю починають спілкуватися — як колеги, так і роботодавець. Тобто явно очікують того, що це повернеться зовсім інша людина.

Іноді й справді так буває. Але з мого досвіду, спостережень за моїм життям і за життям моїх побратимів — кардинальних змін особистості не відбувається. Тому цього боятися не треба.

У продовження теми (з чату): Як бути з тим, що деякі ветерани вважають, що всі їм винні?

— Мені важко сказати, як бути з цим, тому що насправді зазвичай подібні фрази починають звучати від людей, які вже були чимось ображені. Або конкретно теперішнім роботодавцем, або новим колективом, в який прийшов ветеран, або, можливо, кимось раніше, в минулому колективі, хоча теперішні колеги до цього ніякого стосунку не мають.

Насправді це питання адаптації людини після бойових дій. Тобто якщо людину нормально сприйняли вдома, якщо вона нормально почувається на роботі, якщо за людиною, як за будь-ким із нас, слідкують і намагаються бути причасними. Можна запитати: «Друже, в тебе все нормально? Як там сім’я? Як ти спав сьогодні? Чи голова не болить? Бо ми бачимо, ти вже п’яту таблетку знеболювального випив». З турботою такі речі сильно згладжуються. І навіть якщо була якась травма в минулому, дуже скоро побачите просто свою людину і таких питань більше не буде виникати.

Усе індивідуально — як і з будь-якою людиною. Не тільки військових це торкається, такі ж її прояви іноді є і від цивільних. Завжди є люди, яким «всі винні». Іноді це просто людина така. Варто просто озирнутися довкола і ви їх побачите.

Просто військовим зараз приділяється дуже багато уваги, хочем ми того чи ні. Іноді ця увага полягає в тому, що військового надто ідеалізують, героїзують, думаючи, що зараз ця людина прийде в компанію і ми побачимо героя з плакатів — «прийде і все порєшає», з усіма домовиться, буде такий веселий, класний хлопець. А потім виявляється, що це людина звичайна, така ж, як всі колеги. А буває і навпаки.

Це одне з питань, яке може стосуватися всіх людей, і це явище невдоволеності не зовсім коректно пов’язувати винятково з ветеранами. Хоча так, іноді такі ситуації бувають і саме в них спробуйте просто приділити цій людині трошки більше уваги на першому етапі. І все налагодиться, все буде добре.


Якщо вас цікавить тема й ви хотіли б дізнатися більше про працевлаштування й адаптацію ветеранів від Віктора, а також експертів з Work.ua та Veteran Hub, дивіться запис заходу «Зрозуміти ветерана, ветеранку як шукача» в YouTube.


Читайте також



2 comments

Анна Філатова 05.09.2023, 15:40
дякую за вашу службу, відвертість та цілком статтю
бажаю знайти комфортне місце роботи!
Надія І 06.09.2023, 11:48
Дякую, з власного досвіду знаю, що ті хто мають птср дійсно потребують на перших порах трішки більше уваги, вони не відчувають впевненості у мирному житті, але хочуть бути потрібними. І всі, кого вони захищали, я впевнена, будуть вдячні такій людині сказати про свою вдячність та запитати, чи не потребує він/вона якоїсь допомоги, можливо просто дружньої підтримки, адже робота роботою, але всі ми люди. А Вам просто щиро дякую за той важкий і ризикований шлях, який Ви пройшли, захищаючи нас, українців.

To leave a comment, you need to sign in.