5 «не можна» у співчутті, правило 6П та інші поради про підтримку після травматичних подій

Травми, отримані нашими близькими з початку війни та під час повномасштабного вторгнення, — це дуже чутлива та обʼємна тема, яку годі охопити, проте просто необхідно обговорювати.

Ми вирішили висвітлити її через призму взаємодопомоги на роботі. Розібратися самі та допомогти розібратися вам у тому, як правильно підтримати колегу, підлеглого, який на власні очі спостерігав і пережив страхіття війни, й при цьому не нашкодити.

Щоб не бути голослівними та не надавати поспішних порад, запросили експертів — психологів. Вони відповіли на наші запитання й розкрили способи допомогти співробітникам у двох ситуаціях:

• коли психологічні травми через безпосереднє зіткнення з жахами війни мають один чи декілька членів команди;
• коли вся команда мала нещастя перебувати в зоні бойових дій, окупації.

Ситуація: У вашій команді є працівники, яким російське вторгнення завдало психологічних травм

Ми запитали психологиню та психотерапевтку з Платформи корпоративного добробуту «РОЗУМІЮ» Аліну Бунас про розділення команди, зниження вимог до постраждалих працівників, поведінку під час конфліктів на роботі та інше.

Аліна Бунас

психологиня, психотерапевтка з Платформи «РОЗУМІЮ»

— Хтось один або кілька людей з команди бачили жахи війни на власні очі, пережили травматичні події, інші залишалися у відносній безпеці. Чи варто в такому разі розділяти колектив на травмованих і ні?

— У жодному разі! Розділення людей призводить до зневіри, агресії, втрати працездатності, стигматизації співробітників. Це своєю чергою викликає зростання тривожності; відчуття соціального дистанціювання; посилання страху за рідних; виснаження фізичного ресурсу; інформаційне залипання; регрес психіки через тривалий стрес — зниження рівня психологічної зрілості до «психологічної дитини» або «психологічного підлітка».

Внаслідок травматичного досвіду людина переживає стани, які спричиняють нестабільність і втрату контролю над ситуацією, власним життям:

• Втрата автономності — «Я не керую процесом, мене кудись несе».
• Втрата суб’єктивності — «Це не я ухвалюю рішення у своєму житті. Хтось зверху вирішує».
• Порушення ідентичності.
• Розгубленість — на рівні думок люди не можуть зосередитися і виконувати розумові завдання, до яких звикли.
• Регрес.
• Побоювання відторгнення.
• Відчуття незахищеності.
• Стан жертви.
• Злість та пошук зовнішнього ворога — «Хтось має за це заплатити».
• Відсутність можливостей прогнозувати майбутнє.
• Сором, низька самооцінка, почуття провини.
• Функціональні симптоми, психосоматичні розлади, зловживання психоактивними речовинами.
• Реакції на тяжкий стрес і порушення адаптації, зокрема посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).

Є загальні поради щодо взаємодії з людьми, які отримали психологічну травму:

📌 Спочатку рекомендується задовольнити базові фізичні потреби.Будь-які пропозиції допомоги мають бути конкретними та реалістичними.

📌 Мають місце, особливо в перший період, який може тривати від двох тижнів до місяця, нестандартні реакції.

📌 Розмовляючи з людьми не називайте їхніх переживань — дозвольте їм самим визначи їх та назвати. Утримайтеся від порад типу «не плач», «виплачся», «приготуйся до…»

📌 Спілкуючись, пристосовуйтеся до їхньої потреби розповідати чи не розповідати про пережитий травматичний досвід. Краще розмовляти про минуле, про час до травматичних подій.

📌 Дайте людям можливість долучитися до різного роду діяльності.

📌 Мʼяко підштовхніть звернутися по допомогу до спеціаліста-психолога або психотерапевта.

Керівництву та HR варто звернути увагу на травмованих співробітників та допомогти їм прожити й адаптуватися до умов, в яких вони є зараз. Як це зробити?

По-перше, добре працює «правило 6П» — «Прийміть», «Піклуйтеся», «Підтримуйте», «Продовжуйте», «Працюйте», «Погляньте в майбутнє».

По-друге, проявляти більше участі та емпатії до колег, бо людяність надважлива. Іноді, просто вислухавши людину, ви можете допомогти в десятки разів краще, ніж випробовувати будь-які інші методи взаємодії.

По-третє, створення інструктажів щодо дій при настанні будь-яких критичних ситуацій та повітряних тривогах. Люди повинні мати чіткий алгоритм, що їм робити. Це збільшує відчуття захищеності та зменшує стрес.

По-четверте, перегляд вимог до продуктивності та KPI. Напруження впливає на кожного. Хтось може більш-менш самостійно впоратися з ним та продуктивно працювати, але у більшості людей ефективність праці знизилась. Це потрібно враховувати, щоб не зайти у глухий кут. Зважайте на стан людей, зараз це дуже важливо.

По-п’яте, перевірка стратегії взаємодії в колективі та роботі з персоналом. Ситуація в країні щодня може приносити якісь сюрпризи й не дуже гарні новини. Люди всі різні та реакція на будь-які події може відрізнятись. Враховуйте, що відбувається в моменті та намагайтесь швидко адаптувати свої запити під конкретний момент.

Що можна і не можна робити в співчутті:

• Не сперечайтеся з людьми — це їхній досвід.
• Не поспішайте виправляти.
• Не порівнюйте з людьми, яким «гірше».
• Не зациклюйтесь на «принаймні».
• Не займайтеся психотерапією.

— Вимоги до роботи працівників, які жили в окупації, повернулися з зони бойових дій (колишніх військових та бійців ТрО) має бути послаблено? Чи від них треба вимагати такого ж результату, як і від решти?

— Доцільно буде зазначити, що особистість, яка має атиповий характер власного досвіду, завжди несе в собі зміни особистості, а саме: зміни в її когнітивних функціях, емоційному реагуванні, специфічних вегетативних реакціях, втраті здатності контролювати власну поведінку, порушенні адаптації до навколишнього світу, дезорганізацію, деморалізацію.

Саме тому вимагати «попередніх» показників чи максимальної продуктивності є нелогічним та недоречним, людина ані фізично, ані психологічного не здатна цього дати компанії. Отже, старайтеся максимально ввічливо та м’яко спілкуватися з колегами, не ставте жорсткі дедлайни й враховуйте втрату часу через форс-мажори.

Запитання «Як у тебе справи?» є не лише проявом турботи. Так ви допомагаєте людині проживати реальність «тут і зараз», а саме цього багатьом бракує в умовах війни. Робота і команда стають тим фундаментом, який дає нам змогу триматись і не падати духом.

Напруження та дезорганізація — основні стани під час війни, саме тому раджу довіряти винятково перевіреним джерелам інформації, зберігати спокій всередині команди та не поширювати фейки, а з ними й нереалістичні очікування.

— Чи доцільно списувати конфлікти в колективі на розхитану психіку колег? Як лідеру команди розвʼязувати конфліктні ситуації, якщо ті, хто пережив жахи війни, беруть участь у сварці? Чи давати комусь поблажки?

— Ні, пам’ятайте, що конфлікт — це зіткнення протилежних думок, а тому це індикатор, щоб звернути увагу, що саме роз’єднує колектив.

Жодних персоналізацій в конфлікті не має бути, управління конфліктами має уніфіковані сценарії вирішення, що точно не залежить від учасників. Єдине, на що потрібно звернути увагу, так це травмованість людини, яка стає дуже чутливою та гіперсприйнятною до усього, що відбувається, це означає, що травмовані особи є надчутливими зі специфічними особистісними якостями:

• глибина обробки інформації, схильність спостерігати й споглядати, перш ніж діяти;
• легко досяжне перезбудження, коли увага приділяється одночасно всьому, і, як наслідок,
• швидка втомлюваність;
• акцентування емоційних реакцій і виражена емпатія, які, окрім іншого, дозволяють помічати особливості й вчитися;
• сприйнятливість нюансів оточення (інтонації, мімічні прояви, висота голосу і таке інше).

Керівник має усвідомлювати, що якщо в колективі є різні категорії працівників — їхній досвід, їхні погляди, їхні цінності — вже є джерелом для появи конфлікту. Варто вміти керувати та розвʼязувати подібні ситуації, не ставати на сторону жодного з учасників конфлікту, концентруватися на зʼясуванні мотивів і потреб, які є у кожного з них, та максимально допомогти прояснити ситуацію й не зруйнувати стосунки колег та усього колективу одне з одним.

— Заохочення колег підтримувати одне одного — яка його форма є доречною?

— Будь-яка форма заохочення під час ситуації невизначеності та напруги буде мати свою користь і приносити результат.

Це можуть бути вебінари, надання психологічної допомоги працівникам, створення спільного чату допомоги, підтримка зв’язку із командою, збереження спокою та прояв лояльності. Також треба пам’ятати про безпеку й допомагати компанії її створити для працівників (якщо є така можливість й фінансова, й моральна), підтримувати одне одного та не забувати, що будь-яка війна має завершення, будь-які складнощі мають завершення.

Ситуація: Робота в командах, де всі працівники перебували в окупації, під обстрілами

З психологинею Анною Протасовою з компанії Meclee ми говорили про трохи іншу ситуацію — коли офіс, підприємство перебували на окупованій території й усі працівники лицем до лиця зустрілися з війною та пережили травматичні події.

У цій частині читайте про моральний стан колег після деокупації, взаємодопомогу та поняття норми для постраждалих команд.

Анна Протасова

психотерапевтка платформи психотерапії Meclee

— Місто деокуповане, фронт пересунувся. Що відчувають люди після радості?

— Це може бути ціла гама переживань, і треба бути готовим до перепадів настрою та стану. Через кілька днів чи годин ейфорії може прийти спустошення та виснаження. Життя в окупації — сильний перманентний стрес, який висмоктує всі ресурси психіки. Через це навіть радості від деокупації може й не бути, просто полегшення чи одразу перехід до внутрішньої пустоти.

Провина — ще одна емоція, з якою можна зіткнутися. Важливо її відстежувати та не занурюватися в неї повністю. Ви точно не винні в тому, що вам довелося пережити під час окупації. Краще спрямувати цю енергію на допомогу собі та іншим швидше оговтатися від цього досвіду.

— Коли все, зокрема й робочий настрій, повернеться в норму? Що тепер норма? Чи буде все як колись?

— Процес відновлення відбувається індивідуально, зазвичай на нього йде від кількох тижнів до кількох місяців. Приблизним орієнтиром можна вважати термін 6 місяців після деокупації. Якщо навіть за пів року не вдається відновити повноцінне функціонування, раджу звернутися до психолога, психотерапевта або психіатра.

Пам’ятаймо, що норма тепер змінилася. Якою буде ця нова норма, важко сказати напевне. Впевненими можна бути тільки в тому, що орієнтуватися на те, як все було раніше, не варто.

Цей досвід так чи інакше змінив вашу особистість, і опиратися цьому означало б гальмувати свій процес адаптації. Важливо дати собі можливість відгорювати за тим, що з минулого було втрачено, і оцінити, які нові надбання ви можете взяти з цього — нехай страхітливого — досвіду.

— Як людині взаємодіяти з тим, у кого є травма, якщо у неї самої травма? Як не мірятися болем, а підтримати одне одного?

— Наявність спільної травми часто спрацьовує як фактор об’єднання, полегшуючи співпереживання. Ми краще розуміємо той досвід, який ми проживаємо особисто. Можна спиратися на це, коли ви спілкуєтесь з близькими чи колегами.

Краще уникати оцінок та порівнянь, коли хтось ділиться своїми переживаннями. Пам’ятайте, що навіть однакові ситуації ми проходимо по-різному. Висловлюйте співчуття та діліться досвідом того, що допомагає справлятися вам. Найпростіші слова підтримки — «Я з тобою», «Ми разом». Ви також можете запитати людину, як вона справляється, та вчитися у неї новим способам адаптації, якщо вона готова ділитися.

Основним підходом до підтримки та взаємодії має бути дбайливість — до себе та іншої людини.

У вас не завжди може бути ресурс підтримувати інших, коли ви самі проживаєте свою травму. Слова інших можуть підіймати у вас сильні емоції чи викликати бажання ізолюватися. При цьому тригерним для вас може стати будь-що. Це нормально і не свідчить про слабкість чи нездатність пристосуватися.

Чесно зізнавайтеся собі та іншим, коли сил на співчуття не вистачає. Ви можете звернутися по допомогу самі, а також перенаправляти інших людей туди, де вони зможуть отримати підтримку.

Замість висновків: В який ще спосіб роботодавець може допомогти працівникам

Ось кілька думок та прикладів від експертів:

1. У Meclee практикують та радять такі формати:
   👉 інформаційні лекції, де люди можуть дізнатися більше про психічну адаптацію до умов війни, психологічну травму та механізми її подолання, симптоми емоційного вигорання тощо;
   👉 групи психологічної підтримки, де можна опанувати техніки саморегуляції, укріпити та дослідити свої ресурси, відчути підтримку від колег чи спеціаліста або отримати відповіді на свої особисті питання стосовно адаптації;
   👉 корпоративні психологічні консультації, на яких співробітники можуть конфіденційно, сам на сам попрацювати з психологом, проговорити свої переживання стосовно досвіду проживання війни й/або окупації, проблем у стосунках, депресивних станів тощо.
2. Наприкінці 2022 року 11 компаній-учасниць спільноти «Бізнес без барʼєрів» (ЕРАМ Україна, ДТЕК, Банк ПУМБ, група компанії «Данон» в Україні, McDonald's в Україні, торговельна мережа «Фокстрот», «Ашан Україна», книжкова платформа «Yakaboo», корпорація АТБ, мережа магазинів «Фора», Укрзалізниця) долучилися до ініціативи Олени Зеленської зі створення Національної програми ментального здоров'я. У межах ініціативи 78 тренерів з цих компаній пройшли навчання за курсом управління стресом «Самодопомога Плюс» від ВООЗ. Після курсу вони стали менторами для інших співробітників у стрес-менеджменті.
   Ми згадали цей кейс, бо він може надихнути вас скооперуватися з іншими компаніями, щоб організувати навчання HR-фахівців та керівників департаментів роботі зі стресом, допомогти колегам, які переживають не найкращі часи.
3. Фахівець з ПТСР із платформи «РОЗУМІЮ» суворо застерігає, що людям з травмами обовʼязково потрібно звертатися до фахівців. Роботодавцеві, керівникові треба бути дуже обережним, щоб не нашкодити людині. Спеціаліст наголосив, що зі сторони компанії профілактикою будуть гарні умови праці та атмосфера в колективі. Для допомоги працівникам краще використати комплексні програми підтримки добробуту, які пропонують профільні організації, або запровадити регулярні психологічні вебінари.
4. Приєднується до свого колеги й представник всеукраїнської громадської організації «Психологічний центр “Гіперіон”», яка надає фахову допомогу людям з психічними травмами. Фахівець наголосив, що спеціаліст і тільки спеціаліст має допомагати людям з тяжким травматичним досвідом, підтримувати під час повернення до мирного життя. Тож перш ніж вдаватися до самолікування або корпоративних заходів, треба переконатися, що тяжкість травм, які отримали ви чи ваші колеги, не потребує втручання психіатра.

Будьте терплячими, турботливими, уважними, допомагайте одне одному та не бійтеся звертатися до спеціалістів, коли тяжко. Ми впораємося!

Читайте також

• Як жити далі, коли навколо війна
• 5 фраз, які варто говорити замість «не переживай»