Володимир

Глушко Володимир Іванович
Статус – ВПО з Донецької області. Мешкаю – м.Київ, вул.Коперника, б.16Б (поруч зі ст.м.Лук’янівська).
Народився 27 січня 1955 року

Контактна інформація
Телефон: [открыть контакты](см. выше в блоке «контактная информация») Ел. пошта: [открыть контакты](см. выше в блоке «контактная информация»)

Освіта. Закінчив у 1977 році Донецький політехнічний інститут за спеціальністю 0501 «Технологія машинобудування, металорізальні верстати та інструмент».
Досвід роботи.
Трудову діяльність почав у листопаді 1977 року у якості майстра механічного цеху Дослідного заводу ВО «Техенергохімпром» (м.Северодонецьк). У липні 1978 року звільнився у зв’язку з переїздом до м.Донецьк.
З серпня 1978 року по березень 1987 року працював у Науково-дослідному інституті комплексної автоматизації (м.Донецьк, ВПК, Міністерство промисловості засобів зв’язку СРСР) – у якості інженера-технолога, старшого інженера (з 08.1978 по 10.1982), начальника інструментального відділу (з 10.1982 по 02.1984), начальника конструкторсько-технологічного відділу (з 02.1984 по 02.1986), головного технолога (з 02.1986 по 03.1987). Трудова діяльність була пов’язана з розробкою спеціальних матеріалів, технологічних процесів виготовлення засобів радіоелектронної боротьби, підготовкою їх серійного виробництва на заводах «Граніт» та «Топаз», розробкою та виготовленням спеціального оснащення, штампів, прес-форм. Займався будівництвом та вводом в експлуатацію інструментального цеху з придбанням сучасного, в т.ч. імпортного, обладнання для забезпечення потреб заводів «Граніт», «Топаз» та «Скіф» (підприємства так званого «донецького куща» МПЗС СРСР) в технологічному оснащенні.
В березні 1987 року був призначений по рекомендації Оборонного відділу Донецького обкому КПРС на посаду головного інженера Дослідного заводу «Граніт» (м.Макіївка, ВПК, МПЗС). Для призначення на посаду проходив співбесіду у відповідному відділі ЦК КПРС. Час роботи на заводі «Граніт» випав на період інтенсивної його розбудови. За цей період окрім роботи по виробництву різноманітних комплексів радіоелектронної боротьби вводилися в експлуатацію спеціалізовані цехи по литтю алюмінієвих сплавів, виробництву деталей з пластмас та гуми, верстатів з ЧПК, штамповки на автоматичному обладнанні та ін., що орієнтувалися на забезпечення попиту підприємств МПЗС. Звільнився в жовтні 1989 року у зв’язку з поверненням до НДІ Комплексної автоматизації.
З жовтня 1989 року по березень 1992 року працював у НДІ Комплексної автоматизації у якості заступника головного інженера по зовнішньо-економічним зв’язкам. За цей час здійснював виїзди у Болгарію та Китай для організації співпраці. Особливо плідними вони виявилися в плані налагоджування співпраці з китайськими виробниками військової техніки. НДІ Комплексної автоматизації на протязі декількох років виживав у 90-ті роки та на початку 2000-х завдяки розробці спеціальної техніки та обладнання по замовленням китайської сторони. Звільнився з посади у березні 1992 року.
У квітні 1992 року створив і очолив ТОВ «Інцентр» («Інструментальний центр»). Виробнича діяльність здійснювалася на базі раніше побудованого під моїм керівництвом і взятого в оренду цілісного майнового комплексу – інструментального цеху загальною площею понад 2000 кв.м з чисельністю робітників у 80 чоловік (робочі, конструктори, технологи). Підприємство спеціалізувалося на розробці та виготовленні технологічного оснащення для заводів «Ніконд» (Миколаїв, виготовлення телевізорів), ДЗХР (Донецьк, виготовлення пилососів), «Скіф» (Макіївка, виготовлення магнітофонів), «Норд» (Донецьк, виготовлення холодильників), ДЗІ (Донецьк, виробництво іграшок) та інших. Найбільшим замовником був АвтоЗАЗ (м.Запоріжжя), з яким співпрацював з 1993 по 1996 р.р. Однак через банкрутство АвтоЗАЗу у ТОВ «Інцентр» виникли фінансові труднощі. У зв’язку з величезною заборгованістю АвтоЗАЗу мною готувалися судові позови, які були успішно виграні в господарських судах. Але через те, що уряд списав борги АвтоЗАЗу, виграні позови залишилися не задоволеними і ТОВ «Інцентр» у 1997 році припинило існування.
У травні 1997 року став власником та директором МКП «Камелія». Підприємство займалося в основному виготовленням технологічного обладнання для заводів-виробників холодильників – у Донецьку, Кишиневі, Орську, Смоленську, Ярославлі, Липецьку, Дніпрі. Для цього здійснювалися експортні поставки, була організована робота з Торгово-промисловою палатою, митницею. Також було виграно два міжнародних господарчих процеси у суді (з АТ «Холодмаш», Ярославль).
У грудні 2004 року заснував і очолив (з 12.2004–за сумісництвом, а з 01.2007–на постійній основі) ТОВ «ПТК-2005» («Промислові технології та комунікації»). Окрім виготовлення продукції для заводів-виробників холодильників, підприємство займалося і іншими напрямками – виготовленням металоконструкцій різного призначення, виробництвом будівельних конструкцій (сендвіч-панелі, метало-каркасне будівництво). Для розвитку напрямків діяльності здійснив декілька робочих поїздок до КНР. На заводах-виробниках вибирав та купував необхідне обладнання для своєї діяльності та для партнерів. Організував кооперацію по виготовленню деталей для власного виробництва.
На балансі підприємства були виробничі, складські та офісні приміщення. Частину офісних та складських приміщень підприємство здавало в оренду, що також було суттєвою складовою діяльності.
У 2014 році підприємство змінило реєстрацію з Донецька на Волноваху Донецької області. У липні 2014 року виїхав на неокуповану частину України до смт.Новотроїцьке Волноваського району. У 2017 р. ТОВ «ПТК-2005» активну господарчу діяльність припинило. 03 березня 2022 року у зв’язку з початком активних бойових дій виїхав з смт.Новотроїцьке і з часом опинився у м.Києв. З середини березня 2022 року по цей час смт.Новотроїцьке перебуває в окупації.
З травня 2023 року працюю на Державному підприємстві Завод «Генератор» у якості керівника одного з виробництв.

Знання і навички - впевнений користувач ПК.
Знання мов - Українська — вільно, російська – вільно.
Водійські категорії – «В», «С»