Російсько-українська війна породила численні питання: чому це з нами сталося, як довго триватиме та що буде далі? Для розуміння подій поточного часу та подій, які можуть статися в майбутньому, обов’язково треба зазирнути у минуле.

Тому Work.ua разом з видавництвом «Наш формат» пропонує вам розібратися насамперед в історичних, культурних, соціальних та політичних процесах для усвідомлення того, де ми зараз і як тут опинилися.

У цій добірці, мабуть, кожен зможе знайти книжку для себе і дізнається про сучасних українських авторів та їхні роботи.

«Точка неповернення», Дмитро Вербич

Дмитро Вербич — громадський активіст, боєць-доброволець, захисник Донецького аеропорту. У книжці «Точка неповернення» він розповідає про активну фазу бойових дій на сході України 2014-2015 років.

Автор висвітлює власний досвід та показує реальні події.

Дмитро відверто показав багатоликість ворогів на фронті: сепаратисти, російські спецназівці, холод, голод і бруд. З книжки ви дізнаєтесь історії про те, як перші добровольці їхали на фронт часом лише з ножами, як ухвалювали рішення, від яких залежало не лише їхнє життя, та за що борються й у що вірять українські військові.

Обережно! Книжка може стати вашою особистою точкою неповернення.

Дні минали за днями, зливаючись у суцільний потік. Зрідка дзвінки додому чи друзям. Можна піти в гості на сусідні позиції. Чай, кава, протерміновані шоколадки, консерви, сигарети „Джін лінг“ насипом у коробках. Танкісти, десантники, добровольці — люди вживалися у свої нові ролі, призвичаювались до нової реальності і почували себе у ній комфортно. Людина має високу здатність адаптуватись. Спершу здається, ніби ти в пеклі. Згодом це пекло починає подобатись.

«Сліди на дорозі», Валерій Маркус (Ананьєв)

Валерій Ананьєв — український десантник, військовий хронікер, блогер, учасник боїв за Слов’янськ та Дебальцеве. У своїй книзі «Сліди на дорозі» він дозволяє читачу відчути драматичні події так, щоб кожен відчув себе очевидцем.

Це жива книжка, яку можна не лише прочитати. Вона містить близько сотні QR-кодів, що забезпечать повний ефект присутності — ви побачите фото та відео реальних подій і артефактів з фронту, починаючи з 2014 року.

Книжка «Сліди на дорозі» у 2019 році стала номінантом премії «Книжка року».

Ця книжка — це напруга, небезпека і полегшення, непідробна та справжня емоційність.

Праця не зробила з мавпи людину. Праця зробила з мавпи втомлену мавпу. Доказом цього було те, що від такої великої праці людянішими ми явно не ставали. Людину творять більш глибинні речі.

«“Я змішаю твою кров із вугіллям». Зрозуміти український Схід», Олександр Михед

Наприкінці 2016 року Олександр Михед, письменник, куратор мистецьких проєктів, вирушив у подорож шістьма містами Донецької та Луганської областей. Письменник досліджував тамтешнє життя, а також історії, заховані в архівах.

Проте найважливішим для автора у цій подорожі було почути голоси місцевих жителів, тому ця книжка — калейдоскоп історій. Розкопуючи нашарування міфів, Олександр Михед розповідає дивовижну історію Сходу, приборкати який намагалися британські й бельгійські інвестори, імперські та радянські правителі.

Як одна з найстаріших черепах у світі пов’язана із заснуванням Донецька? Якою ціною дається кожна тонна видобутого вугілля? І які історії заховано у вільних степах Дикого поля?

Несамовито потрібна в цей час книжка.

Як і в Добропіллі, в Бахмуті нам розповідають про буцімто затонулий корабель, повний золота. І про сотні тих, хто увірував у це і продовжує невпинні пошуки скарбів. Зрештою я збагнув, що відсутність власної історії чи виразної особливості міста підмінятиметься історією про корабель, вантажений золотом. І з точки зору сторітелінгу — така байка спрацьовує ідеально — знову втрачений рай, гачок наживи та неможливість перевірити фактаж.

Серед тем, до яких звертаються сучасні українські автори, значне місце займає тема Голодомору. Про ці трагічні події в Україні написано багато книжлк, але є така, яка до глибини пронизує читача.

«Вік червоних мурах», Тетяна П’янкова

Таня П’янкова — письменниця, співзасновниця та креативна директорка Літературної агенції «Зілля», організаторка креативних літературно-мистецьких заходів. Тетяна написала глибокий психологічний роман про одну з найскладніших сторінок української історії — Голодомор 1932-1933 років, де на тлі неосяжної трагедії тонко зображена кунсткамера людських доль.

Жорна життя перемелюють людей на борошно, і ніхто не знає, що виліпить із нього час…

Сім’я молодої Явдохи помирає від голоду, як і багато інших родин у Мачухах. Дружина радянського комісара Соломія то практикує лікувальне голодування, то несамовито «заїдає» втрату дитини й байдужість власного чоловіка. Представник сільської влади Свирид узагалі заплутався в почуттях і не знає, що зараз керує ним — закохане серце чи партія. Здається, усі ці люди такі різні, що між ними — нездоланна прірва. Та вони ще не знають, що насправді йдуть одне одному назустріч. Йдуть, щоб нарешті обійнятися і збудувати крихкий міст понад ненаситним мурашником своїх мучителів…

Кожна сторінка книжки просякнута болем.

Голод розриває наші міцні обійми, розкидує нас хатами, селами, містами, розводить у різні боки, щоб, врешті-решт, ми всі зібралися в одній велетенській бездонній ямі, котра ніяк не може насититись людським перегноєм. Червоні мурахи викрадають наших немовлят, виймають їхні лялечки із колисок, одлучають од грудей материнських, вигодовують з них колонії нових яничар, і наші діти виростають уже не людьми — манкуртами, мурашиними невільниками, котрі усе своє життя служитимуть Червоній Мачусі, добуватимуть для неї їжу, а якщо треба — помиратимуть заради її блага.

«Абрикосова книгарня», Ореста Осійчук

Ореста Осійчук — письменниця, авторка циклу романів «АЙХО», володарка першої премії міжнародного конкурсу «Коронація слова». «Абрикосова книгарня» Орести Осійчук добра, зворушлива, наповнена теплою атмосферою книжка.

Героїня Марія Фариняк через злидні змушена віддати сина, дев’ятирічного Михайла на виховання родичам покійного чоловіка: вуйкові Стефану, власникові книгарні, та цьоці Касі, суворій жінці, яка не рада появі чужої дитини в домі. Так починається історія Міська Фариняка, хлопчика початку ХХ століття, яка дивним чином переплітається з історією Михайла Фариняка, чоловіка початку ХХІ століття.

Це історія дитячої дружби й недитячих зрад, родинних скелетів у шафі та любові, яка крізь століття рятує життя і без спільної крові таємниче поєднує двох однопрізвищників.

Якщо вам не вистачає в нинішньому складному житті доброї та милої історії, яка викличе глибокі думки, то це книжка для вас.

— Міську! Міську! А най тя шляк трафить! Ти що оглух?! Іди їсти!. Я завжди добре чув, коли мене кликала цьоця. Цьоця Кася перекрикувала навіть грім. Вона сама була громом. Ох, а що я міг удіяти? Мусив бігти. Бігти стрімголов, не озираючись, не зважаючи на кпини та прокльони, які частенько наздоганяли мене. Бо що довше я біг, то більше змінювався колір цьоциного обличчя. Якщо встигав до ясно-бурякового, вважайте, щастило. Тоді разом із зупою мене тільки по зав’язку напихали гнівними монологами про те, яке я невдячне порося, що зовсім не шанує бідну, стару цьоцю, гризучи її печінки та нерви. І від тих слів зупа справді починала віддавати печінкою та ще хтозна-чим. Можливо, цьоциними нервами? Апетит зникав. Але я домучував обід, тому що, не приведи Боже, було його не доїсти. Від такого нахабства ясно-бурякове обличчя цьоці доварювалось у власному соку до брунатно-бордового. Цей колір не віщував нічого хорошого. Єдиним порятунком для мене тоді ставав вуйко Стефан і його «Абрикосова книгарня»… 

Вибирайте книжку відповідно до свого настрою і діліться враженнями в коментарях.

Читайте також