Андрій

Добрусін Андрій Вікторович
Народився 15 березня 1963 року (повних 61).

Тел./телеграм [відкрити контакти](див. вище в блоці «контактна інформація»).

E-mail: [відкрити контакти](див. вище в блоці «контактна інформація»)

Копірайтер. Словмисник.

.

Крапка шукала себе. Трохи загубилася. Зазвичай вона зачиняла двері за літерним потягом і
залишалася вартовою на той випадок, щоб дехто занадто шустрий не вистрибнув з речення. Течія
речення повільна й щира, іноді стрімка і голосна на шляху до червоного поля, ії інколи треба
зупиняти комами, бо може трапитися катастрофа у орфографії. О всяк випадок цей рух треба як-то
зупиняти. Це звичайна справа крапки. Коли речення похмуре чи розгублене, крапкам дуже боляче,
вони збираються до купи та й розливають на трьох. Неприємно навіть згадувати, але будь-яка
волога — дощ чи сніг, а ще гірше сльози — згубна для тендітної крапки, від неї буває ожиріння.
Тоді чорна крапка перетворюється на брудну ляпку, на сміх всіляким веселим Піноккіо. До речі, у
стародавні часи, коли ще люди писали на папері, було таке висловлювання «сині чорнила», — як
весела трагедія, або з бика молока. Міністри та дурні (а за ними і вчителі) часто пустували ручкою з
червоними чорнилами, треба ж було відрізнятися, не думкою же. Зараз-то усе прийшло до ладу і
крапка завжди наряджається у свій улюблений чорний колір — стильно і приємно для очей. Але
інколи набридає твоя справа, оті повсякденні фарби, набридає пасти останніх. І ось одна крапка
вистрибує вперед рядку. Тому що їй вже неможна чекати, поки хтось розставить всі крапки над і (у
деяких мовах це взагалі неможливо), ну, то й що вони там будуть робити усі гамузом над однією
худорлявою як швайка літерою. Мабуть, просто знущатися в тортурному сенсі? Іноді й в крапки
виростають крила, як у птахи, і зовсім не для того, щоб злетіти над товаришами, а щоб стати
поперед рядка і вести за собою. І тоді крапка стає головною літерою алфавіту.

От бувають же тексти як тексти, від яких одразу отримуєш райську насолоду, або кайф — що
кому ближче. От читаєш собі і не можеш відірватися, начебто ти з ним одружений вже вісімсот
років. Він заходить до тебе, як добрий куме з пляшкою, — йому ж неможна відмовити, навіть тобі
час йти робити і ти взагалі не п’єш.

Спочатку ти й не збирався оце все читати, ти ж не копірідер який-то, де ж взяти стільки часу, —
пробігти очима по діагоналі та й годі, але чіпляєшся за літеру та й пливеш по рядку як в обіймах
коханої. До останньої крапки.