Тетяна

РЕЗЮМЕ в жанрі мемуарів
КАЗАКОВОЇ ТЕТЯНИ ВОЛОДИМИРІВНИ, 1963 р. НАРОДЖЕННЯ

За освітою і покликанням я ‑ педагог, літературознавець, музикознавець і журналіст.
І. ОСВІТА
1. ПЕДАГОГІЧНА: 1) Харківське педагогічне училище по спеціальності – вчитель початкових класів (1982‑1984 рр.); 2) філологічний факультет Харківського державного університету ім. О. М. Горького (ХДУ) – викладач російської мови та літератури (1985‑1991 рр.); 3) аспірантура на кафедрі історії російської літератури ХДУ – захищена кандидатська дисертація «Жанрова своєрідність романів М. С. Лєскова» (1996 р.);
2. ПСИХОЛОГІЧНА: курси практичної психології при Харківському педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди (2021 р.);
3. ЖУРНАЛІСТСЬКА: докторантура (2004‑2007 рр.) в Інституті журналістики Київського нац. ун-ту ім. Т. Г. Шевченка (розроблені інноваційні програми курсів «Історія зарубіжної журналістики», «Теорія та історія соціальних комунікацій», які використовувались у вишах України).
4. МУЗИЧНА: 1) Харківська дитяча музична школа (ДМШ) №13 ‑ по класу фортепіано; 2) Харківська середня спеціальна музична школа-інтернат (ХССМШі) ‑ 10 класів з 11-ти на теоретичному відділенні.
ІІ. РОБОТА
1. ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА– це моя «сродная праця» (Г. Сковорода), про яку я мріяла в дитинстві, і якою я займаюсь все життя у Харкові.
Я працювала вихователем (дит. садок-ясла № 357), вчителем початкових класів (сш № 10, № 37), вчителем української мови та літератури (сш № 37, № 16, Харківське училище фізичної культури та спорту), вчителем російської мови та зарубіжної літератури (ХССМШі), вожатою та старшою вожатою (дитячі табори літнього відпочинку), психологом та заступником директора з виховної роботи (Харківське вище училище швейного виробництва та побуту ‑ ХВУШВП); викладала російську літературу та журналістські дисципліни для вітчизняних й іноземних студентів з Китаю, В’єтаму, Ірану (ХНУ ім. В. Н. Каразіна), медіапросвітній курс для вчителів (Харківська академія неперервної освіти), зарубіжну літературу, мистецтвознавство та професійну етику (ХВУШВП).
Найбільша частина мого трудового шляху (1991‑2021 рр.) пов’язана із ХНУ ім. В. Н. Каразіна. В ньому пройшли мої студентські й аспірантські роки, в ньому я отримала звання доцента кафедри журналістики. Я стояла біля витоків відродження кафедри журналістики на філологічному факультеті (з 1996 р.) ‑ разом з професором Михайлиним І. Л. Я була його заступником, а під час його важкої хвороби виконувала обов’язки завідувача кафедри (2005-2006 навчальний рік).
За роки роботи на кафедрі журналістики підготувала й викладала такі курси: 1) історія зарубіжної журналістики; 2) теорія та історія соціальних комунікацій; 3) аналіз масмедійного тексту. Керувала науковим семінаром та творчою майстернею. Під моїм керівництвом було захищено близько 100 дипломних, бакалаврських та магістерських робіт.
Кожна кваліфікаційна робота – це певне досягнення як для студента, так і для викладача. Але згдаю три.
1) Дівчину, хвору на шизофренію, ніхто з колег не хотів брати до себе в семінар. А я взяла. Проконсультувавшись з сихотерапевтом, я зрозуміла, як треба працювати з дипломницею – і вона захистила роботу «Фільм Хлопчик у смугастій піжамі в телекритиці» на «задовільно». Для нас це була справжня перемога над хворобою. За півроку – жодного нападу, і щасливі очі студентки після захисту.
2) Найкраща наукова розробка ‑ «Проблематика журналу Ecologist». Авторка вступила до аспірантури, дещо допрацювала магістерську роботу і захистила кандидатську дисертацію по спеціальності «соціальні комунікації».
3) Найкраща творча робота ‑ «Документальний фільм про музиканта». Авторка зняла фільми про відомого піаніста – Олександра Романовського (котрий вчився у ХСССМШі) та про професора кафедри народних інструментів ХНУМ ім. П. Котляревського – гитариста Володимира Доценка.
[відкрити контакти](див. вище в блоці «контактна інформація») (фільм про В. Доценка)
[відкрити контакти](див. вище в блоці «контактна інформація») (фільм про О. Романовського).
2. ЖУРНАЛІСТСЬКА РОБОТА
Цією роботою я не планувала займатися. Але якщо працюєш із журналістами, то не можна ж самій не мати досвіду роботи з цього фаху. Перша моя проба журналістського пера – інтерв’ю з Тетяною Вєркіною (ректором ХНУМу ім. І. П. Котляревського). На той час Тетяна Борисівна розчарувалась і у харківських журналістах, котрі не могли відтворити сутність та тонкощі її думок, і у консерваторських музикознавцях, котрі писали нецікаво для пересічного читача. Але мені вдалося вмовити Вєркіну на інтерв’ю – і воно вийшло під назвою «Татьяна Веркина: Мы готовим выпускника, чтобы он стал свечой, освещающей культурное пространство вокруг него» (Время – 2013. – 24 травня). З цього часу й почалась моя довга співпраця з Тетяною Борисівною й дружба до самої її смерті. Я працювала редактором на сайті ХНУМу, вчила писати про музику як студентів-журналістів, так і студентів-музикознавців, писала сама й друкувалась на сторінках харківських та всеукраїнських видань. Однією з найкращих моїх «консерваторських» праць вважаю свій соціософський нарис «Наділена зайвим виміром», надрукований у збірці науково-методичних матеріалів «Тетяна Вєркіна : мистецтвом змінювати світ». – Х. : Фактор, 2016.
Світ музики зв’язав мене і з іншим ентузіастом музичної освіти –тоді директором ХСССМШі – професором Алтуховим В. М. Я висвітлювала організовані ним міжнародні музичні дитячі фестивалі «В гостях у Айвазовського» та «В гостях у Гоголя» у місцeвій пресі. Серед численних публікацій мені найбільше запам’ятались «Чай для арфи» (Победа. – 2013. – 25 липня) та «Тому що у місті є ентузіасти» (Миргород – наш дім. ‑2015. – 9 липня). А у самого директора-ентузіаста я взяла інтерв’ю і опублікувала його в книзі «Більше, ніж школа» (Харків, 2013) під назвою «Наш общий дом».
Окрім музики мене цікавить театр і живопис. Серед театральної критики найбільше мені запам’яталась стаття «Рэй Брэдбери по‑харьковски в Днепропетровске, или Почему профессор был босым (Харьковские известия. – 2015 ‑ 4 грудня; https://izvestia.kharkov.ua/culture/rjej-brjedberi-po-harkovski-v-dnepropetrovske-ili-pochemu-professor-byl-bosym/).
Щодо живопису – мені пощастило познайомитись з Іваном Марчуком, котрий приїхав на відпочинок у Миргород, і я взяла в нього тригодинне інтерв’ю для місцевого радіо. Художник зі світовою відомістю сказав, що в його житті зустрілось два журналіста, з якими йому було цікаво: це Олександр Климчук, автор книги «Я єсмь» і я...
Окрім інтерв’ю та мистецької критики я пишу в жанрі портретного нарису («Лев Мильтер из Кельна: Я помню тебя, Харьков!» ‑ Харьковские известия. – 2016. – 29 серпня; https://izvestia.kharkov.ua/obshchestvo/lev-milter-iz-kelna-ja-pomnju-tebja-harkov/) та аналітичної статті (Высшая школа: снова ветер перемен? – Харьковские известия. – 2014. – 11 листопада; https://izvestia.kharkov.ua/obshchestvo/vysshaja-shkola-snova-veter-peremen/), наукової розробки (у жовтні 2023 року перемогла в конкурсі в тематичній номінації «Упровадження сучасних технологій національно-патріотичного виховання як засобу формування патрітичної свідомості й утвердження української громадянської ідентичності» на 15-й Міжнародній виставці «Інноватика в сучасній освіті»).
Мої контакти:
Телефон – [відкрити контакти](див. вище в блоці «контактна інформація») (безпосередній зв’язок, Вайбер, Телеграм); e-mail:
[відкрити контакти](див. вище в блоці «контактна інформація»)