Особисті дані приховані

Дрозд Катерина
22.09.2007
м. Київ
[відкрити контакти](див. вище в блоці «контактна інформація»)
[відкрити контакти](див. вище в блоці «контактна інформація»)
РЕЗЮМЕ
Досвід роботи
Літо 2026 - дитячий табір «Час Індиго»
• Взаємодія з батьками
• Вирішення педагогічних ситуацій
• Побудова колективу
• Організація спільної роботи дітей

Осінь 2026 – стажування у компанії «FAST»
• Робота з аудиторією
• Викладання алгоритмів BLS
• Практичні відпрацювання з студентами

Волонтерство
1. Березень 2022 - YouTube проект народ військо
• Розділення етеру на тематичні блоки

2. Вересень 2023 - театральний фестиваль «Комора»
• Координація учасників
• Супровід колективів

3. Літо 2023 - Марафон незламності
• Реєстрація учасників
• Допомога на маршруті

4. З квітня 2025 до тепер - співпрацюю з волонтерською організацією «Київські кажани»
• Робота з постраждалими від російських обстрілів
• Інформування мешканців
• Усунення наслідків прильотів

Про себе
Люблю писати тексти, друкую всліпу, легко вирішую конфліктні ситуації, комунікабельна, відкрита до людей. Шукаю роботу, яка буде приносити користь Україні і українському суспільству. Небайдужа, займаю активну громадянську позиці, цікавлюся політикою. Навчаюся на 3 курсі КСУ Грінченка. Рівень англійської середній.

Уривки з тексту про революцію на граніті

“Більшістю тамтешнього супротиву стали студенти, і це дуже цікаво. Здається, ці молоді люди ще не досвідчені, не впевнені навіть у своїй подальшій долі, не говорячи вже про долю цілої країни. Та разом з тим, вони романтики. Романтики, не зламані системою, не зламані жорстокістю світу, які наївно, але щиро вірили в щасливе майбутнє України. А щирість – це та якість, яка з бездушних машин робить людей. Старші покоління часто, на жаль, не вірять у краще майбутнє, у людей і життя загалом. Чомусь у їхній крові менше бунтарства. Певне, це пов’язано з їх життєвим досвідом і прагматичним мисленням. Та для мене це цілком зрозуміло, бо мудрість виключає сміливість. А студенти вийшли саме через безстрашність і жагу до змін.”

“Тому мітингувальники перебралися на Жовтневу площу, що її останній день називали цим іменем. Та перед початком було багато суперечок між організаторами, бо ніхто не хотів, щоб цей мітинг закінчився поразкою. Деякі боялися, що голодувати зараз невчасно, бо це був новий метод, а значить, сильний, але одноразовий, бо люди до всього звикають, певне, тому і деякі не повстають, а, можливо, і не знають, що може бути краще. Та все ж зрозуміли, що зараз не час суперечок, і всі наступні рішення приймалися одноголосно. Також біля мітингувальників поставили пожежні машини. Це була демонстрація владою своєї сили, що пожежні в будь-який момент можуть змити всіх з площі. Поліцейські підійшли до молоді і сказали, що після встановлення наметів їх всіх розженуть. Та це нікого не налякало, і близько десятої години студенти оголосили голодування.”

Літературний репортаж про зустріч, що змінила

День народження. Ніколи це свято ні до чого хорошого не приводило. Постійні сварки, розчарування і мінімум гостей. Тому в свої 15 довелося зрозуміти, що святкування - це не єдина можливість його проведення.
В той день я волонтерила на театральному фестивалі. Такі місця завжди про шум, гам, піднесення. Мені відчувалося, що я трохи віддаль цієї метушні. Атмосфера святкова, а радості обмаль. Ввечері всі йшли гуляти до фортеці. Я ніколи не любила гуляти, але сонце сідало за обрій, усміхаючись нам на прощання. Мене це не тішило, адже ще один сірий день народження проходить повз. Прогулянка не була останньою надією, це була спроба взяти все, що можу, навіть попри нелюбов до незнайомих компаній.
Це була рання осінь. Легенький вітерець кружляв з кленовими листочками у осінньому танго. Жовті ліхтарики, що освітлюють бруківку, а навколо вже дещо веселенька театральна тусовка. Там я познайомилася з колективом київського театру. Екскурсовод щось нудно розказував попереду, але в нас були свої теми для розмови. Не встигла я помітити, як ми втратили основну групу з виду. Теми були з розмахом від релігії до вирощування рослин. Та в якийсь момент з директоркою цього театру ми заговорили про дитинство і виховання дітей. Батьки в неї були дуже строгі, можна навіть сказати деспотичні. Завжди контролювали у всьому, постійно карали. Вона розказувала про це з комом в горлі, навіть попри те, що давно має своїх дітей. Її змусили вчитися в архітектурному, хоча душа прагнула вступити у театральний. Потім зайшла мова за сина. Директорка розказувала, як підтримує його у всіх починаннях, він мріяв стати кухарем. Казала, ну якщо прикинути зі всіма грантами його навчання буде обходитися тисячу доларів в місяць. Якщо трохи напружитися, то вийде його вивчити.
В цьому моменті мій світогляд зламався, я завжди вважала, що народжувати дітей - це псувати їм життя. В мене було розуміння, що народження дитини не варте того болю, який їй доведеться пережити від своїх же батьків. І тут переді мною стоїть людина з не дуже простим дитинством, але з таким великим серцем. Вона була готова на все для щастя своєї дитини. Їй вдалося розірвати коло насильства. Саме в цей момент я повірила в материнство, для мене відкрилася інша сторона медалі, що розуміючи дитину ми можемо давати їй опору і свободу обирати.
Ми більше ніколи з цією жінкою не бачилися, не знаю як її син, як театр, але знаю точно, що той вечір не забуду ніколи.

Уривок з тексту про Мартіна Макдонаха

Три білборди за межами Еббінга, Міссурі
Це історія про жінку, над дочкою якої сильно познущалися перед тим, як вбити. Жінка правдами і неправдами намагається підняти містечко, в якому сталося те звірство, з цього і розвиваються всі перипетії фільму. Я особисто сприйняла цю історію, як боротьбу самотньої жінки проти байдужості системи, бо це достатньо близька тема для мене. І ніби всі однозначно погані, а вона однозначно хороша, та треба не забувати, що це фільм знятий за сценарієм Макдонаха, а значить, добра і зла немає, є тільки сіра зона. Я сприйняла цю жінку білою через те, що пропускала деякі важливі моменти, скидаючи їх на абсурд і перебільшення, але важливо було не забувати, що в цих текстах заборонено бути настільки легковажною. Я не можу сказати, що вона одна з них, але ми бачимо справді страшні речі, які вона робить, наприклад, спалення тієї самої поліцейської дільниці. В горі - горювати можна, але не спалювати поліцейські відділки. А і справді в горі ми часто плутаємо покарання винного і помсту. Де ж та межа?
Часто п’єси Мартіна як раз написані, аби люди задалися таким питанням. Ви скажете про відповіді, та ніхто тобі у виставі не дасть їх. Бо це якось неправильно. Хто розказує загадки зразу з розгадками? Ось п’єси Мартіна - це своєрідні загадки, відповіді на які знаходить уже глядач сам для себе. Найцікавіше те, що у кожного відповіді різні. Це називається множинність інтерпретацій. Кожен прожив своє життя і пройшов свій шлях, отримавши досвід. А цей досвід якраз і формує кут зору, з якого людина дивиться не тільки на твір мистецтва, а і на світ. Наприклад, люди, які зараз в активному пошуку машини, будуть вдивлятися у кожну машину, навіть попри те, що вистава про коней, а машина там буквально проїхала повз. Але це не тільки про базові речі, а і про біль, бо коли людину щось тривожить, вона бачить це у всьому. Або навпаки - може щось забути з тієї ж причини.