«Наше військо — це колосальний досвід»: Герой України Віталій Литвин про рекрутинг, цінність кожного та українську армію майбутнього

Віталій Литвин — старший офіцер відділення розвідки Бригади «РУБІЖ» Національної гвардії України. Понад третину свого життя він захищає Україну, вперше приєднавшись до добровольчого батальйону на початку війни у 2014 році. Під час повномасштабного вторгнення підрозділи Віталія здійснили низку надскладних операцій на Луганщині. У 2013 році отримав звання Героя України.

У проєкті «Людина в Пікселі», що виходить на Radio SKOVORODA, ведучий Віталій Кирилів поговорив з Віталієм про шлях до війська, рішення стати добровольцем та особисті правила взаємин у підрозділі. Яким має бути ефективний рекрутинг, як створити еталонний підрозділ, чому абсолютно кожна людина важлива для армії — про це та більше читайте у розмові нижче.

Фото: Radio SKOVORODA

«Поки існує росія — загроза існуватиме. Нам треба готуватись»

Віталій — старший офіцер секції розвідки бригади гвардії наступу «Рубіж». Військова служба у його житті була завжди: народився у селищі Десна, що на Чернігівщині. Там розташований однойменний 169 навчальний центр імені князя Ярослава Мудрого. Дідусь і батько Віталія — військові, однак йти цим же шляхом сам Віталій ніколи не хотів.

«Спершу була якась романтизація війська, коли мені було, можливо, 6-7 років. Дядько Едік, мій сусід, катав нас на БМП по тактополі. Нам це дуже подобалось. А на футбольному полі дві берези — це були одні ворота, а інші — два макети протитанкової міни.

Потім я навчався в педагогічному університеті на спеціалізації історія, правознавство, займався археологією, мав педагогічну практику. Трошки розповідав дітям у школі історію України, правознавство. Дуже хотів вплинути на Міністерство освіти. Насамперед моя думка, що діти — це наше майбутнє. І освіта — це наше майбутнє», — розповідає Віталій.

Саме у роботі з учнями та студентами Віталій бачить стратегічне завдання. Зараз, наголошує воїн, Міністерство освіти робить справді значний внесок у становлення майбутньої України й розуміння війни. Додає, що під час подій, які відбувались на початку повномасштабного вторгнення, багато цивільних людей загинули, тому що не розуміли тактики бою.

«Це і тактика ведення бою, тактична медицина вогнева підготовки. Тому що поки існує росія, загроза для нас існуватиме. Навіть припиниться ця війна, росія буде готуватися до нових дій на нашій території, до нового історичного витка ведення війни з Україною. Це відбувається постійно. Це відбувається зараз і це буде відбуватися у майбутньому. Тому нам треба готуватися», — акцентує він.

«Я хочу створити підрозділ, який буде еталоном військової частини»

До війська Віталій прийшов у 2014-му — тоді хлопцеві було 20 років. Розповідає: коли приєднався до добровольчого батальйону, то був готовий просто виконувати накази командирів, тому що довіряв їм. Розумів, у батальйоні — ідейні побратими, командири служили у лавах ЗСУ чи Нацгвардії. На той момент Віталій розумівся на озброєнні та військовій техніці, тож усвідомлював свою цінність.

Служба почалась із підрозділів розвідки, де він займався радіоелектронною розвідкою та БПЛА.

«Це просто SDR Sharp — програма на ноутбуці. RTL SDR — такий свисток, який замовив на AliExpress, коштував він долара півтора. Він просто збирав аналогові частоти, а я скролив, знаходив ці частоти й вже міг слухати аналогові частоти на тих чи інших радіостанціях. Брав радіостанції, встановлював частоти та сидів на даху. Там ще сидів снайпер, „Ювелір“ у нього був позивний, висікав ворога — і я сидів з ноутбуком, щось пробував робити. Потім це мені допомогло вже під час повномасштабного вторгнення», — згадує.

Віталій вже пройшов шлях від солдата до майора. У процесі прийшов до розуміння, що хоче створити мегаефективний підрозділ — і знає, яким він має бути.

«Треба багато різних спеціалістів, яких не змушуватимуть туди прийти, вони прийдуть самі. Щоб вони розуміли, для чого це роблять, так само як і я розумію. Я хочу створити підрозділ, який буде еталоном для військових частин, батальйонів, бригад, чи полків, на нього усі рівнятимуться. Щоб не бачити ту армію, що була до 2014 року, яку режим Януковича і росія руйнували через свою агентуру. Мій батько був військовим, а потім він звільнився, тому що просто не вистачало грошей на утримання сім’ї», — розповідає Віталій.

Стверджує: необхідно зробити так, щоб в армії було престижно служити, щоб військовослужбовців поважали не лише під час війни. Для цього, за його словами, і потрібне розуміння ключових потреб: заробітні плати, кваліфікація, підготовка, екіпірування, технічне забезпечення та озброєння на рівні з партнерами.

«Кожна людина у війську — корисна»

«Ми можемо взяти модель з піхотного відділення, у якому люди підготовлені й готові замінювати одне одного, вони мають озброєння, мету і розуміють, куди вони рухаються», — пояснює Віталій, продовжуючи тему ефективного підрозділу.

Додає, що такий підрозділ можна вважати стартапом. Це система, яка має працювати на одному рівні, де усі виконують певні правила, йдуть з певною ідеєю і де кожен усвідомлює свою користь.

«Я хочу, щоб це бачили люди, і такі: „Бл*ха, це ж я, я можу бути корисним“. Зараз поясню, чому кожна людина корисна, на своєму прикладі. Коли мені вручали звання Героя України з орденом „Золота зірка“, я попросив у Верховного Головнокомандувача Володимира Зеленського хвилину, щоб сказати кілька слів. У нас тоді загинув розвідник, це було в червні 2022 року. Ми зробили хвилину мовчання у пам’ять за полеглими. І потім я сказав, що цієї зірки достойний кожен військовослужбовець. Тому що наша батальйонно-тактична група, яка виконувала у той період завдання в Сєвєродонецьку, уся віддавалась роботі, ідеї, цінностям і правилам на сто відсотків.

Такелажник складав боєприпаси, які їхали до нас. Водій в цій вантажівці розумів, що він везе боєприпаси, він відповідально ставився до своєї роботи, щоб їх довезти. Потім ці боєприпаси розвантажили, поставили на облік, розподілили. На складі їжі та паливно-мастильних матеріалів все було оперативно: люди не спали, вантажили їжу, паливо, щоб ми на бронеавтомобілях виїжджали вчасно та ефективно виконувати завдання.

Медики надавали допомогу. Зварювальники варили БТР. На засобах технічної розвідки ефективно працювали оператори, це ті ж самі айтішники. Вони розуміли: коли прослуховуєш ефір, ця інформація дуже потрібна в цю секунду для підрозділів переднього краю.

Ми працюємо як один організм. Завдяки ефективності цього організму мій підрозділ зміг здійснити героїчні вчинки — він привів мене до цього високого звання. І це звання всієї батальйонно-тактичної групи та всіх підрозділів Сил оборони України, які пліч-о-пліч зі мною тоді виконували завдання», — розповідає Віталій.

Зараз війську потрібні усі: зварювальники, водії всіх категорій, інженери, люди з технічними освітами, просто фізично здорові люди.

«І ця людина, цей такелажник, цей водій, цей сисадмін, цей оператор набору, оператор БПЛА, людина, яка зварює і паяє ці FPV-дрони, так само важлива, як командир батальйону, полку чи бригади. Цінність всіх людей однакова. Вся ця система працює, щоб знищити ворога і вберегти життя».

Водночас, за словами Віталія, має бути дуже серйозна підготовка командирів. Людина повинна розуміти свій особовий склад, щоб до неї могли звернутись як до психолога. Якщо командир вчасно цього не побачить — це проблема при виконанні завдання.

«Наприклад, мій кейс. Мій підлеглий телефонує і каже „Командир, мені ось реально погано“. А я кажу, та не питання, я зараз до тебе приїду, в мене є час. І це була така довіра, що людина не приховувала свої емоції. Я з ним побалакав. На наступний день кажу, що даю вихідний, але потім потрібно прийти та щось зробити, щоб відпрацювати. І ніхто мені на шию з цим не сідав. Ось так люди до мене звертались, особовий склад. Це дисципліна, психологічна підготовка», — розповідає.

При цьому додає, що абсолютно довіряє своїм побратимам навзаєм.

«Я міг їхати вночі, коли треба проїхати зруйновані мости, спалені машини, вирви від фабів, коптер зі скидом, ще загублений десантник може десь прорватись. Я розумів, що людина знає маршрут, вона знає, які де машини. Міг зняти каску і просто 20 хвилин поспати в машині. А це ж вночі: ти їдеш, щось вибухає, щось горить, хтось по тобі стріляє. Це теж про рекрутинг, це ефективність водія. Якби в мене був неефективний водій, ми б звалилися з мосту і не спілкувались зараз би тут».

Фото: Radio SKOVORODA

«Ти маєш знати обов’язки особового складу, твої підлеглі — обов’язки на ланку вище»

Віталій каже, що у виконанні завдань важливе розуміння та взаємозамінність. Відділення має розуміти обстановку відділення праворуч і відділення ліворуч, вони мають бути готовими замінити одне одного.

«У нас бригада сформована у 2015 році за стандартами НАТО. Штаб по секціях, в кожній секції ще є офіцери й сержанти — і вони виконують завдання. У командира батальйону є заступники. Коли командир батальйону випадає, начальник штабу, перший заступник, виконує обов’язки. І кожен заступник має знати обов’язки на ланку вище — це і в статуті прописано. Ти маєш знати обов’язки особового складу нижче, якщо ти — командир батальйону. Твої підлеглі мають знати обов’язки на ланку вище, щоб тебе замінити. І таким чином формується розуміння про обстановку на полі бою», — пояснює він.

Переконаний, важливо розуміти, що солдат, який виконує завдання, має мати повну інформацію про це завдання і ціль. Водночас надмірна обізнаність — це загроза.

«Багато хто каже, мовляв, солдату не розповідають, що відбувається за 200 км від лінії фронту. Не треба знати, що там відбувається. Коли виходить дві розвідувальні групи паралельно виконувати завдання, вони не знають завдання одне одного. Тому що, якщо хтось потрапить в полон, то це загроза відповідно для іншої групи. Якщо зі взводу хтось потрапляє в пастку, а він знає, де розташовані артилерійські системи, де стоїть РЕБ, то це загроза для батальйону і тактичної групи».

«Незручних питань не існує»

Віталій пояснює, якщо у суспільства є запит, на нього треба давати відповідь, тому що в іншому випадку все обросте легендами. Якщо особовий склад щось не розуміє, йому треба обов’язково уточнити. Запитання, які комусь здаються безглуздими, є дуже корисним при виконанні того чи іншого завдання.

«Рубіжне, ми плануємо вихід розвідувальної групи, обхід в тил. Ми це зробили, виконали. Мені треба було туди добратися. Я питаю водія БТР, куди ми зможемо максимально доїхати? Я можу їздити на БТР, можу зарядити гармату і стріляти, але такого навику, як у цього водія, у мене немає. Тому я в нього запитаю, а він каже: „Командир, ми реально можемо доїхати тільки сюди“. Тоді я питаю водія легковика, куди може далі довести його машина, де виставимо евакуацію. У снайпера питаю, де він буде ефективним. Питаю у розрахунку МК-19, АГС або СПГ, до якого рубежу зможуть прикривати розвідувальну групу.

Усім ставив запитання, вони давали відповіді, все це концентрував в собі. Проводив аналіз, виставляв вогневі засоби в радіусі, який мене цікавить. Відштовхувався від професійних навичок тих людей, які в мене в підрозділі», — розповідає воїн.

Додає, що такий підхід — це досвід з «Десни», як не треба робити у війську, а також досвід служби у добровольчому батальйоні.

«Я був солдатом і хотів зрозуміти повноту завдання. Наприклад, командир взводу каже: „Так, ти летиш туди на 40 км“. Я літав на БПЛА, це 2014 рік. Відповідаю, що ні, бо півтора кілометра на висоті 30 метрів він дзижчить, як трактор, мене ж з кулемета зіб’ють. І командир такий: „Ага“.

Потім у мене був потужний досвід у нашій бригаді, коли вона створювалась у 2016 році. Я прийшов сюди відбір. Командиром батальйону був Ігор Оболенський, він зараз командир бригади "Хартія". Тоді планування проводились за стандартами НАТО. Я ще й потім проходив курси розвідника по китайській методиці, був найкращим розвідником на курсі. Як казав Тарас Григорович Шевченко: "Учітесь, читайте, чужому научайтесь, свого не цурайтесь". Я вчусь чужого, ставлю запитання і свого не цураюсь».

«Рекрутинг — торкнутися душі»

Віталій вважає рекрутинг у військо повною системою, потрібно бути повністю відкритим до цивільного населення, проводити заняття, як це робить Третя штурмова бригада, «Азов», «Хартія».

«Це інтерактивні намети, куди людина може прийти, сісти на FPV-симулятор, політати й сказати, що ні, от це не її. Потім вона поїде на БТР-симуляторі та скаже, що хоче бути навідником. Варто показувати різні платформи, тому що спеціальностей дуже багато. Поставити інтерактивні артилерійські системи, джавеліни, гелікоптери, БПЛА, розвідувальні, ударні. Люди приходять, донейтять, торкаються зброї, спілкуються з військовослужбовцями. Коли ти торкаєшся цього продукту — ти надихаєшся. Це відеоролики, це банери, які також впливають, це інтерв’ю, які ми дивимось з вами».

Віталій говорить, що в рекрутинговій кампанії немає неважливих аспектів.

«Це система, де треба багато чого проговорювати й багато на що розплющувати людям очі. У нас є багато відеоматеріалу, багато різних перехоплень. Коли люди будуть це чути, це буде торкатись їхньої душі. Треба торкнутися душі».

«Ми можемо перемагати, систематизуючи наш досвід, масштабуючи його»

«У мене колись запитали, чи можемо ми вважатись найсильнішою армією світу. Кажу, найсильнішою армією світу — не можемо, але найдосвідченішою армією у світі ми є. Ми можемо зараз перемагати на полях бою, тільки систематизуючи свій досвід, масштабуючи його, аналізуючи. Вкладаючи його людям, які тільки прийшли, і постійно модернізуючи базу загальної військової підготовки.

Ми маємо бути дуже гнучкі. Тому що за чисельністю особового складу та озброєння російській федерації ми програємо. Але за досвідом і гнучкістю ми маємо йти на багато років попереду не лише від них, але й від наших партнерів. Якби вони побачили, як і на які відстані ми стріляємо з їхніх МК 19…».

Віталій наголошує, вирішальна тут — важливість кожної людини.

«Щоб кожна людина у війську розуміла: „Я важливий для цієї країни, я роблю важливу роботу". Зараз новий подих в армії: приходять комунікаційники, бізнесмени, митці, дизайнери. У них бачення зовсім інше. Воно не квадратне, не кругле, воно абстрактне, ширше, ніж слово „армія“. Ці люди не бояться відкрито говорити про якісь проблеми. В армії проблеми були, є і будуть. Їх треба просто розв’язувати. У кожного своє бачення — і коли ми зберемо усі ці бачення про проблему, ми їх можемо ефективно розв’язувати».

Українська армія майбутнього, на думку Віталія, це потужний, досвідчений, сталий організм.

«Я хочу, щоб наша армія майбутнього була такою ж ефективною, як якийсь великий бізнес-проєкт, щоб ми бачили обличчя наших військовослужбовців на обкладинках журналу „Форбс“. Армія може зростати. Українська армія — це досвід, наш колосальний досвід та обмін досвідом із партнерами. Щоб люди й військовослужбовці з інших країн приїжджали до нас за цим досвідом, щоб ми з ними ділились. Це армія, у якій буде ефективний кожен військовослужбовець — від нижчого до вищого рівня».

Ви можете також послухати та переглянути епізод із Віталієм Литвином 👇