Тарас Іщик — пластун, маркетолог, дизайнер. Ухвалив рішення долучитися до захисту країни ще до початку повномасштабного вторгнення. Спершу доєднавшись до 103-ї окремої бригади територіальної оборони, Тарас зайнявся створенням нової комунікаційної концепції тероборони. Згодом завдяки його внеску Збройні сили України отримали графічне перевтілення.

У проєкті «Людина в пікселі» ведучий Віталій Кирилів поговорив з Тарасом про прагнення не залишатися осторонь перед початком повномасштабної війни, важливість кожної посади у війську та процес впровадження змін у системі.

Епізод з Тарасом Іщиком можна також послухати та переглянути:

«Це те, що характеризує тебе як людину»

«Перше, що потрібно розповідати у воєнний час, — я військовослужбовець Збройних сил України. Це те, що характеризує тебе як людину. Я приєднався до доблесної 103-ї окремої бригади територіальної оборони імені митрополита Андрея Шептицького 24 лютого 2022 року. Це бригада, яка перша серед ТрО здобула почесне найменування, — і саме на День незалежності. Це для нас честь.

Це не звичайні Збройні сили, які я бачив в дитинстві чи про які мені розповідав тато. Все зовсім по-іншому», — розповідає Тарас.

Тато Тараса — підполковник у відставці. Попри це, Тарас згадує, що до повномасштабного вторгнення не думав, що служитиме. Водночас згадує: армія наприкінці 90-х та на початку 2000-х справді була у поганому стані. Тому, на його думку, мотивація служити у такий економічно нестабільний період, як тоді, абсолютно не до порівняння із теперішньою.

«Одні кажуть, що буде повномасштабна війна, інші, що не буде. Влада каже, що не буде, закордонна преса говорить, що буде. Ось це вперше викликало відчуття нестабільності й нерозуміння завтрашнього дня. Навіть після 2014 року було відчуття якоїсь стабільності, тому що війна тоді була в іншій фазі. А в той момент я зрозумів, що земля з-під ніг кудись йде. І це спонукало задуматися, а що робити? Спонукало мене почати моделювати різні ситуації в голові.

Я працював тоді маркетологом зі створення кондитерської торгової марки біля Львова. Думаю, а якщо щось почнеться, то що робити? З часом почав такий ресерч. Мій друг Михайло Крицун, який зараз в одному з батальйонів моєї бригади, вже був у резерві територіальної оборони на той час. Якраз в резерві нашої бригади. Я його розпитав: а що це таке, що ви робите, чим ви займаєтеся. Він пояснив формат, що є час для навчання, що тобі видають речове майно, а це, до речі, важливо. Тобто тобі видають повний комплект форми — і ти вже маєш, якщо щось, що одягнути, в чому прибути. Думаю, ну, спробую», — згадує Тарас.

Далі, розповідає він, деякий час зайняло оформлення усіх документів та довідок із величезного списку. Це все потрібно було занести у військкомат, оскільки штабу бригади ще не було — бригада була кадрова, кілька офіцерів. Згодом — проходження ВЛК.

«Після того, фактично, я вже знав нашого потенційного командира батальйону — він якраз приймав усіх в резерви. Ми поговорили: що я, як я, ким я працюю. Ну, кажу: тим-то і тим-то. Він питає: „А комп’ютер знаєш?“ — „Знаю.“ — „Все, діловод.“ І це була моя перша посада — діловод групи логістики батальйону. Я не знав, що це таке. Ну, діловод — то й діловод. У мене немає вищої освіти, офіцерського звання ніякого не було, не було військової кафедри. Відповідно — солдат, ким я і є станом на сьогодні».

«Мені було цікаво зробити концепцію про тероборону привабливою»

До батальйону Тарас призвався відразу 24 лютого 2022 року, і почав працювати на попередньо визначеній посаді.

«У першу ніч повномасштабного вторгнення я їхав в штаб бригади вночі робити 46, 47, 48 книг по складах логістики. Під ранок наступного дня принтер не витримав навантаження. Якщо є посада в армії, значить, вона комусь потрібна. Якщо ти якийсь маленький гвинтик у цьому механізмі, певно, він закриває якусь ділянку. Мені тоді абсолютно все одно було, чим я буду займатися. Я взагалі про це тоді не думав», — ділиться Іщик.

Каже, що відразу замислився про брак інформації про територіальну оборону загалом — таких комунікацій до 2022 року майже не було. Відтак паралельно ще до початку повномасштабного вторгнення Тарас поставив собі завдання цю ситуацію змінити.

«Мені самому як маркетологу було цікаво зробити цю концепцію привабливою. Розумів, що це саме те місце, куди приходитимуть цивільні. Налаштував себе, що це справді цікаве персональне професійне завдання. Почав клопотати перед командиром батальйону, якого ще не було, мовляв, робімо якусь комунікацію, нумо створювати сторінки в соцмережах, писати матеріали. Ми не знаємо, скільки нам часу залишилось. Командира бригади поставили тільки на початку січня 2022 року — і ще всі були не дуже впевнені, чи можна з якимись ініціативами взагалі до нього йти. А я такий, що я дотискаю: „Ну давайте, давайте, давайте“. І в один момент командир батальйону: „Ну, давай“. Але, каже, не називай це номером бригади, назви сторінку „Територіальна оборона Львівщини“».

Відтоді почалася комунікація.

«Низка моїх колег, які зараз служать по різних військових частинах, якраз відгукнулися на неї. І це дуже якісні та дуже ціннісні люди. Вони робили й роблять дуже хорошу роботу», — додає.

Тарас пригадує: створював дописи, працював над впізнаваністю сторінки — так набиралися охоплення.

«Через якийсь час мені дзвонить командир батальйону і каже, що тут командир бригади хоче з тобою зустрітися. Історія виявилася така, що в обласній адміністрації хтось побачив сторінку. Там зайшла мова за те, що нам потрібна комунікація, і була відповідь: „Та у вас вже є“.

Ми зустрілись на каву. У цьому немає ніякого секрету. Полковник Валерій Бориславович Курко, фактично, мій перший командир бригади. Перше, що він сказав: «Що б ти там собі не думав, але ми будемо воювати». Не казав коли, але каже: «Будемо». І запитує, чи готовий я взяти на себе комунікацію і тягнути цю лямку? Кажу, що так — готовий. Це ще було до повномасштабного вторгнення, кінець січня», — згадує Тарас.

«Завдання графічного стилю ЗСУ — бути однією системою»

Тарас ділиться, що важливо втілювати ідеї в життя, бо лише це зможе впровадити зміни у війську.

«Мій командир бригади, коли до нього приходили з якоюсь проблемою, казав: „Ти що, вирішив мені задачу нарізати? Я слухаю пропозиції“. Тобто, коли ти висловлюєш якусь тезу, то маєш відразу висловити пропозицію, як розв’язати ту чи іншу проблему. Командир каже: так або ні. Все. Зараз, через певний час служби, я розумію, що це дуже-дуже правильна позиція і тактика ухвалення рішення. Керівник повинен ухвалити управлінське рішення, а не робити роботу за тебе. Він може порадити, але знову ж таки це означає, що ти не займаєш певного фахового рівня, якщо не можеш відповісти сам собі», — пояснює Іщик.

Перебуваючи у ЗСУ, Тарас доклав чимало зусиль для змін в дизайні Збройних сил. Каже: згодом люди теж почали проявляти до цього інтерес.

«Не можна сказати, що до того якимось чином військовий дизайн розвивався. У більшості люди, які пробують займатися дизайном Збройних сил, тільки-тільки прийшли до армії. Тобто для того, щоб зрозуміти, як працює ця вся система, треба в неї зануритись, не втрачаючи власної гідності, ідентичності й всього решта. Просто зрозуміти, з ким, із чим говорити й взагалі — що ти хочеш? Я знаю багато своїх колег, які зараз прийшли до Збройних сил, бачу, що наразі вони не розуміють, з якого кінця до цього підходити».

Наголошує: головним завданням зміни графічного стилю ЗСУ було створення базового рівня, щоб з’явилося розуміння, що ми всі — одна система.

«Але, знову ж таки, всі речі, які робляться в дизайні — зокрема на рівні бригад, мають менторитися згори. Чому? Тому що завдання графічного стилю Збройних сил України було якраз у тому, щоб дати всім базовий рівень, тобто всіх вирівняти. Щоб уникнути міряння, у кого крутіші візуальні ефекти. Потім кожен росте, але знову ж таки — через ті чи інші засоби графічного дизайну вже на основі того стилю, який є. Якщо в однієї бригади графічна комунікація краща, якісніша, іншим треба теж підтягуватись.

Тобто це треба якось менторити, регулювати в ручному режимі, але вміло, не заважаючи працювати, розставляючи певні акценти. Тоді воно буде працювати в новому механізмі. Зараз це більше такі паростки, які пробиваються. Тобто кожен в армії себе будує сам».

Водночас, каже Тарас, досвід змін показує, що навіть одна маленька дрібниця вимагає дуже багато часу. Проте у бік змін однозначно треба йти, про це треба дискутувати, це треба доносити на власних прикладах.

«Збройні сили перебувають у стадії активних бойових дій. Будь-яке зрушення цього механізму, який працює і перемагає, призводить до певних нерозумінь передачі інформації, менеджментів всередині підрозділів і так далі. Але ця система може змінюватися знизу. Ми бачимо, як створюються батальйони безпілотних систем — це переважно досвідчені люди, які оптимізують процеси всередині підрозділів»

«Армія майбутнього — це всі ми. Вся Україна — це армія»

Тарас каже, ключове у розмовах не лише про армію майбутнього, але й про Україну майбутнього — розуміння, що процес не зупинити. Потрібно примножувати успіх, впроваджувати зміни, продовжувати розвиток у всіх сферах, бо противник швидкими темпами розвивається теж.

«Хороша теза звучить зараз: якщо ми не змінимось, ми помремо. Зважаючи на сучасні загрози, одну загрозу — конкретно росію. Дивлячись на всю ситуацію, яка зараз є, я вважаю, що ця загроза буде ще в нас дуже довго. От імунітет в організмі починає знищувати шкідливі клітини, бо навчає так чи інакше адаптуватися до того, що всередині нього є ще інородні тіла. Так само нам потрібно адаптуватися до цієї загрози, навчитися, приймати і жити довгі десятиліття. Ми вже вивчили цю загрозу, ми вже її знищуємо. Цей успіх треба розвивати. Не тільки ми розвиваємось — ворог розвивається теж. І, може, навіть більше, ніж ми. Нам треба наздоганяти. Треба йти, йти, йти вперед, як марафон біжиш», — каже Тарас.

Стосовно Збройних сил — на думку Іщика, тут є дуже великий простір для якісних змін.

«Для цього нам треба дивитись на всіх, на всі армії світу, які є. Від кожної брати те, що потрібно. Ці всі досвіди треба позбирати, зважаючи на теперішню ситуацію, проаналізувати. І це по суті буде армія майбутнього: коли ми досвід перенесемо безпосередньо в структуру. Тому що такі якісні зміни, які дозволяють нам знищувати противника, приводять нас до перемоги. У нас особового складу не так багато, як у ворога, але ми можемо переважати завдяки інтелектуальному ресурсу, наших геніальних людей. А також завдяки морально-вольовим якостям кожного військовослужбовця, який зараз геройськи воює безпосередньо на лінії зіткнення. Це феноменальні люди просто. Оцей весь досвід, ці вміння треба використовувати у правильному руслі. Армія — це ми всі. Вся Україна — це армія. Тому кожен має робити над собою зусилля для того, щоб в потрібний момент натиснути на спусковий гачок».