Конституційний Суд України визнав неконституційною норму Кодексу законів про працю (КЗпП), яка обмежувала працівників тримісячним строком для звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних виплат. З повним рішенням можна ознайомитися на сайті установи.

Work.ua проаналізував зміст судового рішення та наводить основні тези, які варто знати працівникам і роботодавцям.

Як раніше регулювалися строки звернення до суду

Причиною судового розгляду стала стаття 233 КЗпП:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору в справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк із дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а в справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, — у тримісячний строк із дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні…».

Водночас Верховний Суд, який ініціював розгляд справи, вважає, що таке законодавче обмеження звужує конституційні права працівників і обмежує право на судовий захист.

Зауважимо, що до 1 липня 2022 року згадана стаття не обмежувала строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати в разі порушення законодавства про оплату праці.

Позиція Конституційного Суду України

У результаті розгляду Суд визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину 1 статті 233 КЗпП у частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Ось основні аргументи Суду:

  1. Критерієм відповідності строку звернення працівника до суду вимогам Конституції України є його розумність. Розумним визнають строк, який є достатнім для подання позову за звичайних життєвих обставин, не створює надмірних труднощів для працівника й застосовується передбачувано та однаково.
  2. Введення воєнного стану в Україні об’єктивно створює умови, які не можна вважати звичайними. Законодавець, установлюючи строки звернення працівника до суду, має враховувати надзвичайний характер правового режиму воєнного стану та пов’язані з ним об’єктивні перешкоди в доступі до правосуддя.
  3. Відповідно до статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суд може поновити цей строк лише тоді, коли з моменту отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення працівника або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові під час звільнення, минуло не більше одного року.
  4. Із наведеного випливає, що коли трудові відносини тривають, настання таких юридичних фактів для працівника неможливе. Водночас формальна вимога щодо тримісячного строку звернення до суду залишається чинною: працівник, перебуваючи в трудових відносинах, у разі систематичної невиплати винагороди за працю чи періодичних затримок її виплати має подавати позови кожних три місяці, щоб не втратити право на судовий захист.
  5. Ця законодавча конструкція створює парадоксальну ситуацію: працівник, який і далі працює, перебуває в менш захищеному становищі, ніж той, хто вже звільнений, адже звільнений працівник принаймні отримує можливість поновити строк звернення до суду.
  6. Тож пов’язування строку звернення працівника до суду лише з актами, якими оформлюють припинення трудових відносин, свідчить про те, що законодавець виходив із логіки «остаточного розрахунку після звільнення», але не врахував специфіки правовідносин, що тривають.
  7. Порушення зобов’язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим: кожен день невиплати або затримки виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат означає не завершене правопорушення, а таке, що триває.
  8. У сфері трудових відносин працівник перебуває в економічному та організаційному підпорядкуванні від роботодавця. Така підпорядкованість може ускладнити своєчасне звернення до суду для захисту права на оплату праці, тому нерідко працівники утримуються від подання позову під час дії трудових відносин через побоювання тиску, погіршення умов праці чи можливого звільнення.

Наслідки рішення Суду

Тож суд виснував: тримісячний строк у справах щодо стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є надмірно коротким.

Законодавець не врахував, що зобов’язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває в трудових відносинах, у менш захищене становище як порівняти зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Що це значить на практиці? Адвокатка, членкиня Комітету НААУ з питань трудового права Ганна Лисенко в матеріалі Вищої школи адвокатури пояснює наслідки так:

«Відтепер строк звернення до суду щодо стягнення заробітної плати або інших платежів не обмежений. Проте строк у три місяці для звернення працівника до суду залишається для вирішення трудового спору, наприклад щодо оскарження наказів про догани, простою, призупинення, відсторонення тощо».

Нагадаємо, раніше Work.ua розповідав, що з 1 січня 2026 року зросла зарплата для збереження бронювання працівників.

Отримувати в Telegram