Більшість респондентів мають бойовий досвід у сухопутних (68%) або десантно-штурмових військах (10%).

69% активно шукають роботу, ще 26% хочуть змінити нинішню. Для 19% це перший вихід на цивільний ринок праці.

Втрата професійної ідентичності: ким я є тепер?

Понад половина ветеранів (55%) зізналися, що не знають, яка робота їм підійде. 23% не розуміють, із чого почати.

«Не знаю, яка робота мені підійде. Бракує впевненості. Складно самому», — пише один із респондентів.

Ці відповіді перегукуються з тим, як самі ветерани визначають свій статус: «ветеран / військовий», «шукаю себе», «важко сказати». Усе це — сигнали внутрішнього пошуку: ким я є тепер, якщо моя армійська роль завершена? Цивільний ринок праці вимагає чіткого формулювання: хто ти, що вмієш, чого прагнеш. Для ветерана це може бути процесом відновлення себе, про внутрішні орієнтири після втрати ролі, яка визначала його на службі.

Починати спочатку, навіть якщо колись була професія

29% ветеранів не можуть повернутись до попередньої роботи. Заважають поранення, втрата кваліфікації, зміни в житті. Ще 19% ніколи не працювали в цивільному секторі.

«Працював на будівництві, але тепер через поранення не зможу. Не знаю, з чого почати», — розповідає ветеран. Або ж: «Штурм посадки… якось не актуально виглядає».

Це означає, що ветеранам потрібен не лише доступ до вакансій, а й профорієнтація, консультації, історії успіху, навігація ринком.

Охорона як найлегший шлях спротиву

Багато ветеранів вибирають сферу охорони та безпеки, бо бачать у цьому пряме продовження військового досвіду. Це схоже на логічний і безпечний перехід, оскільки форму замінює форма, команду замінює команда, а чітка інструкція зберігає відчуття контролю.

У нашому опитуванні понад 30% респондентів зазначили, що планують працювати або вже працюють у сфері охорони та безпеки чи в приватних охоронних фірмах. Наче зрозуміло чому, але питання в тому, чи завжди це бажаний вибір?

Коли не видно інших варіантів, коли немає підтримки в перекладі військового досвіду на цивільні професії, сфера безпеки стає автоматичним вибором, щоб повністю не дезорієнтуватися.

Ринок мовчить, і це демотивує

Коли ветеран подається на вакансії, він не просто шукає роботу, він також перевіряє, чи є йому місце в новій для себе системі координат. І те, що більшість стикаються з мовчанням, розчаровує.

38% опитаних не отримали відповіді на свої відгуки. Ще 42% отримали формальні повідомлення без конкретики.

«Дякували за службу, але більше нічого», — пишуть ветерани.

Відповідь на відгук на вакансії — це, з одного боку, про культуру зворотного зв’язку від роботодавця, але з іншого — про визнання. Відповідь, навіть із відмовою, є сигналом поваги.

Повернення з війни — це більше, ніж пошук роботи

74% опитаних вважають військову службу повністю або частково частиною своєї професійної історії. Близько половини сприймають перехід до цивільного життя як виклик, втрату сенсу чи невизначеність.

«Тіло повернулось, а душа вмерла на війні», — пише ветеран. Це не метафора, це реальність.

Це історії про пошук сенсу, а не тільки про вакансію. Ринок праці вимагає резюме, а ветеран шукає відповідь на глибше запитання: «чи маю я місце в суспільстві?»

Вік — прихований бар’єр

Хоча вимоги щодо віку кандидатів прямо не вказуються у вакансіях, 11% респондентів зазначили, що саме вік став на заваді при пошуку роботи. Це особливо помітно серед тих, кому за 50, ветеранів з великим життєвим досвідом, але часто без формалізованої кваліфікації чи актуальних технічних навичок.

«Служити до 60 років можна, а працевлаштуватися — уже ні?», — дивується ветеран. Інший каже: «Служив, маю досвід, а в оголошеннях скрізь — до 45».

На жаль, вік часто стає неофіційним фільтром. Це проблема, яку потрібно проговорювати та змінювати. Людина зберегла мотивацію й працездатність, але стикається з автоматичним відсівом через рік народження.

Рух назустріч: як ринок праці може стати безпечним простором повернення

За результатами цього дослідження стає очевидно, що нам усім потрібно продовжувати рух назустріч. Ветеранам — до нового професійного життя, а роботодавцям — до глибшого розуміння того, хто перед ними.

Після завершення служби багато військових стикаються не лише з новим ринком праці, а й з глибшою кризою ідентичності. Ким я є, якщо більше не в підрозділі, не у формі, не в строю? Це часто не про диплом і не про посаду. Це про відсутність ясних відповідей на запитання:

  • «Чим я тепер корисний?»
  • «Як назвати свою професію цивільною мовою?»
  • «Хто я тепер — водій, лідер, аналітик, наставник?»

Особливо складно, коли попередня робота недоступна через поранення, зміну обставин або релокацію. У війську все зрозуміло, бо є структура, завдання, ціль, а в цивільному житті часто немає навіть мапи.

Через це ветерани відкладають пошук або погоджуються на перше, що трапляється. І не тому, що це усвідомлений вибір, а тому, що це хоч якийсь шанс. Випадкова вакансія — не завжди шлях до гідного повернення. Тому важливо, щоб ветерани бачили перед собою можливості, вчилися говорити про свій досвід цивільною мовою, не залишалися наодинці, а зверталися до консультантів.

Але й ринок мусить рухатись назустріч. Роботодавці мають бачити не просто статус, а фахівця. Давати відповідь, навіть якщо це «ні». Включати у свої команди людей з досвідом служби не з благодійності, а з поваги й розуміння цінності.

Бо якщо ринок готовий вийти назустріч, то ветеран зробить свій крок упевненіше. З цього почнеться нова робота і новий етап життя.