Ніколи не знаєш, де стане у пригоді твоя професія: як скульптор повертає людям можливість ходити

Через війну багато людей — як військових, так і цивільних — потребують протезування, пожиттєвого супроводу та обслуговування протезів. Кількість таких пацієнтів швидко зростає, і країні необхідні протезисти, багато протезистів. Але з наявністю таких фахівців маємо проблему.

В Україні протезуванням-ортезуванням займаються 80 компаній, відкриваються й нові центри реабілітації. Також має з’явитися професія протезиста-ортезиста і система підготовки до неї в університетах. Поки її запровадять, мине багато часу, та й саме навчання триває щонайменше 5 років, а фахівці потрібні вже зараз.

Один зі способів залучати людей в професію — перекваліфікація медиків, будівельників, скульпторів… Work.ua поспілкувався зі скульптором, протезистом Любомиром Сакалошем про те, як він потрапив до реабілітаційного центру «Незламні», що потрібно зробити, щоб працювати протезистом, а також надихнулися історіями його незламних пацієнтів.

Любомир Сакалош

протезист реабілітаційного центру «Незламні»

— Любомире, чим ти займався до повномасштабної війни? Чим жив, де працював чи, можливо, навчався?

— Я — скульптор.

Скільки себе пам’ятаю, завжди любив щось робити руками, у мене до цього була пристрасть, було бажання творити. Після 9 класу я вступив до Стрийського художнього училища, де познайомився з мистецтвом і робив перші кроки. Зрозумів, що хочу спробувати себе у скульптурі, і у 2017 році вступив на кафедру скульптури Львівської національної академії мистецтв.

Так почався мій шлях митця. Працював здебільшого з приватними замовленнями — до мене зверталися люди і я створював для них скульптури. Також брав участь у колективних виставках, це вже більше про творчість, про якусь рефлексію на світ, на те, що мене оточує, на якісь думки.

— А як ти став протезистом? Як увійшов у цю професію?

— На початку великої війни я був студентом 6 курсу Академії мистецтв. Розумів, що треба починати волонтерити, вступати в територіальну оборону, тобто робити рішучі дії. Але через три місяці після початку вторгнення ректор запевнив, що потрібно повертатися на навчання, захистити дипломи магістра і тоді вже рухатись далі по життю.

Те, як я потрапив у реабілітаційний центр «Незламні» і взагалі у сферу протезування, я б назвав долею випадку. Викладач з академії запропонував спробувати, сказав, що центр в активному пошуку молодих людей, які мають знання з пластичної анатомії, відчуття просторовості та об’ємності, досвід роботи з гіпсом.

Ідучи на співбесіду, хвилювався, адже це нове, не зовсім те, що я звик робити, крок у невідомість. Але розумів, що треба його зробити.

Мистецтво має розвиток і вплив на суспільство у довготривалій перспективі, воно формує і змінює покоління, а протезування — це тут і зараз.

Прийшло усвідомлення того, що тут і зараз ти можеш допомогти, побачити перші кроки людини, яка вже зізналась, що починала забувати, як ходити. І саме це усвідомлення допомогло зібратися у складний і важливий для нашої держави час.

Після співбесіди упродовж місяця я працював у майстерні «Незламних». Згодом мене відправили на навчання до Німеччини на два тижні від компанії Ottobock, яка є світовим гегемоном у сфері протезування. 

Після приїзду з Німеччини в мене вже був пацієнт, якому я самостійно зробив протез від початку до кінця. Звичайно, я звертався (і звертаюсь дотепер) за консультаціями до старших протезистів, які мають більше досвіду і можуть зрозуміти, у чому проблема там, де я ще цього не бачу.

За майже 9 місяців у «Незламних» я був на навчанні в Німеччині, Італії, а нещодавно ми з колегами повернулися з Ізраїлю, де ознайомлювалися з вступом до протезування очей. Адже, на жаль, багато пацієнтів потребують саме протезування очей. Паралельно в центрі зараз відбувається навчання — приїхали представники британської фірми, яка займається протезуванням і розробкою біонічних рук.

— Розкажи, як відбувається процес протезування? З якими протезами працюєш, за що відповідаєш?

— Я відповідаю за супровід пацієнта на етапі протезування та перших кроків. Наприклад, до нас скеровують пацієнта з ампутацією нижньої кінцівки. Я оглядаю, консультую, знайомлюся з людиною.

Дуже важливо знайти точки дотику. Бо протезування для більшості людей є чимось невідомим, вони не знають, які будуть наступні кроки. Тому я одразу намагаюся налагодити контакт з людиною, пояснювати, що за чим ми робимо, який план дій. Готую морально пацієнта, пояснюю складність та випробування в процесі протезування.

Наразі у мене вже є досвід протезування нижніх кінцівок — і у класичному, і в 3D-способі. Також маю невеликий досвід протезування верхніх кінцівок як механічними, так і біонічними протезами, тобто тими, що реагують на електричні скорочення м’язів тіла.

У класичному варіанті протезування використовується гіпс. Це складний процес, він вимагає більше ручної роботи й загалом за витратами виходить дорожчий. Майбутнє за 3D-технологіями, тому що це швидше, дешевше і часто буває й краще.

І ми працюємо у 3D-напрямку. Це наш стартап, який лише зароджується, але водночас приносить видимі переваги у розвитку протезування в Україні. Які саме: скануєш кінцівку за допомогою 3D-сканера, відсилаєш знімок на комп’ютер, створюєш певні модифікації кінцівки й надсилаєш його на 3D-принтер на ніч. А вранці отримуєш готовий куксоприймач, який ти докомпоновуєш стопою, спеціальною трубкою і людина вже може одягнути протез й зробити перші кроки.

— Скільки часу потрібно, щоб протезувати одну людину?

— Протезування, наприклад, гомілки в середньому займає тиждень. Але все залежить від складності ситуації й типу протезування. Якщо пацієнт первинний, то спочатку для нього створюється навчальний куксоприймач, який розрахований на навчання та стабілізацію обʼємів кукси. Такий протез створюється 2-3 дні та розрахований на 2-2,5 місяці. Згодом, коли обєми ноги стають більш сталими і пацієнт відчуває, що старий протез завеликий, ми створюємо для нього постійний куксоприймач, який розрахований довший час використання.

У протезування руки теж інакші процеси. Спочатку створюємо навчальний куксоприймач, після чого за 2 місяці пацієнт отримує постійний протез. Тобто в середньому процес триває до 4 місяців.

— Можеш пригадати цікавий випадок з твого шляху до нової професії чи з роботи з пацієнтом?

— Я захоплююся пацієнтами, які, попри отримані фізичні, ментальні травми, зберігають у собі силу, світло, не втрачають позитиву, мужності, не дають темряві поглинути себе. Це те, що дає мені мотивацію і сили.

Коли бачиш, наскільки ці люди сильні, мимоволі хочеться їх наслідувати, відповідати їм. І це те, що я бачу у багатьох своїх пацієнтах.

Наприклад, останній пацієнт, Олександр, є просто суперпозитивним. Він віз автомобіль на фронт для військових і потрапив в аварію. То він так описував, як це все відбувалося, що я не знав, чи мені сміятися, чи сумувати, бо він сам сміявся. Він із тих сильних людей, які наче возвеличуються над проблемою, дивляться на це згори вниз з думкою «ні, воно мене не зламає».

Пам’ятаю ще воїна Сергія з 3-ї штурмової бригади. Це людина, про яку треба робити окреме інтерв’ю. Дуже сильний чоловік. Сергій був одним із моїх перших пацієнтів після повернення з навчання у Німеччині, я зробив для нього навчальний протез. Доти він не ходив 6 місяців і казав, що вже почав забувати, як це робиться. Так от, коли він одягнув навчальний протез, то встав, прийшов і каже мені: «Ходи на каву». Хоча рекомендовано ходити на навчальному протезі 15 хвилин на годину. Але він такий бронебійний, впертий і дуже щирий, світлий, що я не міг йому заперечити, й ми пішли. Це була якась фантастика.

Коли ж я робив йому постійний протез, то, не маючи доти досвіду, зробив його замалим. Але Сергій настільки хотів його вдягнути, що казав: «Чекай-чекай, я встану, навантажу його, нога поміститься!». А тоді побачив на полиці чужий протез: «А може, мені цей підійде? Я спробую!». Звісно, ми ухвалили рішення переробити протез, а не травмувати кінцівку, тому що це взагалі неприпустимі речі.

— На ринку не вистачає протезистів, і це загальновідомий факт. Проте є сотні, тисячі людей, яких потрібно протезувати. А війна триває, ці цифри зростають… Як розв’язує нестачу протезистів центр Unbroken і, можливо, вже ти?

— До повномасштабного вторгнення сфера протезування в Україні була, на жаль, не досить розвинена. І дуже сумно, що саме за таких обставин починається її розвиток.

Процес створення протеза не є швидким. І тут треба розуміти, що протез — це інструмент, який потрібно буде використовувати впродовж всього життя, людина завжди потребуватиме підтримки протезистів.

«Незламні» залучають нових людей. Робимо акцент на молодих людях, на тих, хто хоче щось робити та допомагати. У них центр вкладає час, ресурси, навчання.

Здебільшого наші працівники — це фізіотерапевти. Люди, які мають медичну освіту, але побачили, що є можливість допомагати в такому напрямку, і перенавчаються, щоб працювати у реабілітаційному центрі, який займається протезуванням.

Я з одним своїм товаришем, також скульптором, трохи «білі ворони», тому що ми не з медичної сфери, але в нас є розуміння в пластичній анатомії, тому можемо це робити.

Наразі ми в пошуках нових протезистів. У травні відкриється велика протезна майстерня, туди потрібно буде більше протезистів. Зараз штат майстерні 12-14 людей. Але цього недостатньо, кількість пацієнтів, які потребують протезування, дуже велика, і нам потрібно активно шукати, залучати людей, готових доєднатися до команди «Незламних» для допомоги й спільної мети. У цій майстерні будуть більші можливості, більша площа, що дасть можливість залучати більше протезистів, а відповідно — опрацьовувати більше пацієнтів.

— Як до вас може потрапити ветеран, військовий, який алгоритм дій?

— Після отриманої травми людину оперують, далі триває курс реабілітації, допоки нога не відновиться і не буде допустима до протезування. Тільки-но лікарі дають згоду на те, що можна протезувати, людина мусить пройти ВЛК, яка дасть висновок, що протезуватися вже можна і видасть направлення на протезування.

З цим направленням пацієнт приходить до нас у «Незламні». Тут ми даємо весь перелік інформації та алгоритм дій, що потрібно робити далі. Знаю, що потрібно звернутися в соцзахист, який має направити на мультидисциплінарну групу, яка визначає, який саме протез потребує та чи інша людина і вже на основі цього висновку ми починаємо робити протез.

Цей процес, як діяти та куди звертатись має бути максимально викристалізований, щоб було зрозуміло, куди йти і які процеси будуть відбуватися один за одним. Бо це фактично наступна стресова ситуація для людини, яка вже отримала травму, бачила жахи війни, пережила багато чого і тепер ще мусить шукати, куди їй далі рухатись. З цим треба боротися, це дуже сильно б’є на ментальне здоров’я військових і в принципі людей, які травмувались, це те, що я неодноразово чув.

— Знаю, що бізнес долучається до підтримки центру «Незламні». Як це відбувається? Як можна долучитись?

— Залучають інвесторів та шукають інвестиції наші комунікаційники й менеджери. Наприклад, у нас був форум підприємців, які займаються виготовленням різних продуктів, але створюють їх з певних матеріалів. Так, були представники бізнесу, які займаються металом і ми обговорили з ними можливість подальшого створення якихось дуже елементарних, але важливих частин до протеза.

Мені здається, що нам потрібно об’єднуватися, потрібно залучати бізнес, щоб разом формувати підтримку і розвивати реабілітацію та протезування в Україні.

— Як вважаєш, у нас вже достатньо досвіду, щоб ділитися ним з нашими партнерами? Тобто не лише вчитися у них, а й навчати їх?

— Я більш ніж переконаний, що вони вже навчаються нашого досвіду. У них не було вже досить довгий час таких військових конфліктів, відповідно і не було таких типів травм, як мінно-вибухові, осколкові й так далі. Нам вже є чим поділитися.

— Якщо хтось із шукачів на Work.ua захоче змінити професію і стати протезистом, куди їм звертатися?

— Треба прийти до нас в майстерню, поговорити з керівником відділення. Я наочний приклад того, що для того, щоб бути протезистом, можна не мати медичної освіти. Основне — щире бажання допомагати, а іншого ми навчимо.

Головне — не боятися невідомого, не боятися відкривати щось нове. Треба жити пристрасно, рухатись, чогось хотіти від життя, треба рухати цей світ. Ці зміни будуть на краще, тому приходьте до нас і ми вас навчимо.

Історія пишеться тут і зараз. Стати протезстом означає отримати можливість бути дотичним до нашої спільної перемоги, вкладати свій внесок, не боятися і припиняти жити у бульбашці. Треба ставати активним. Все залежить від бажання, від впертості, наскільки ми прагнемо чогось — настільки ми й робимо.