Центр протезування Superhumans: «Наша мета — зробити так, щоб пацієнт не лише отримав протез, а й став щасливим»

Superhumans — це дещо більше, ніж центр протезування. Тут не лише допомагають в буквальному сенсі слова встати на ноги, а й створюють повноцінне середовища для людей, які постраждали від війни й душею, і тілом, допомагають віднайти нові орієнтири.

Центр працює вже майже рік. За цей час надійшло приблизно 2 000 заявок на лікування від пацієнтів з усіх куточків нашої країни — військових, ветеранів, цивільних — переважно зі складними випадками, за які не стали братися інші заклади.

Work.ua поспілкувався з очільником напрямку освіти у Superhumans Center Олександром Славським про те, як працює суперклініка для суперлюдей, як потрапити туди на лікування, а також, чи можливо в Україні змінити ставлення до людей з інвалідністю, на протезах та з іншими травмами.

Олександр Славський

Head of Education Superhumans Center

Хто такі суперлюди?

— Олександре, розкажіть, що таке Superhumans? Що ви робите, чим займаєтеся, які маєте проєкти?

— Superhumans — це сучасний центр протезування, реконструктивної хірургії, реабілітації та роботи з ПТСР. Тобто реабілітація у широкому сенсі слова: фізична, психологічна, соціальна, а також допомога з пошуком роботи, працевлаштуванням, підприємництвом, робота з членами сім’ї.

Superhumans Center знаходиться у Львівській області. Фото Superhumans

Саме протезування — це благодійна історія. Ми забезпечуємо пацієнтів найкращими протезами, у більшості випадків німецької фірми Ottobock, але співпрацюємо і з іншими світовими брендами.

Тож у нас можна отримати ще й психологічну реабілітацію. Вчимо, як спілкуватися з ветеранами, ветеранами-колегами, ветеранами-клієнтами. Центр щотижня організовує 4-8 подій для пацієнтів — це мотиваційні, спортивні заходи тощо.

Для соціальної реабілітації проводимо співбесіди з кожним пацієнтом, щоб з’ясувати його мету, мрію, чого він бажає. Цей морально-мотиваційний аспект дуже впливає на загальний стан. Виявилось, якщо людина розуміє, навіщо їй протез і фізична реабілітація, то вона відновлюється значно швидше.

І знаєте, мета у кожного своя — від «хочу гуляти зі своїм сином», «відкрити свою справу» до «повернутись до побратимів». Мрії теж різні. Коли люди про це говорять, то в них палають очі, і це пришвидшує реабілітацію.

У центрі пацієнтів забезпечують найкращими протезами. Фото Superhumans

— Хто може звернутися до центру — тільки ветерани чи й цивільні також? Що треба зробити, щоб потрапити до вас на протезування та реабілітацію?

— Щоб отримати наші послуги, людині потрібно заповнити заявку на сайті Superhumans.com, іншого шляху немає. Далі із заявником зв’язуються фахівці контакт-центру, з’ясовують всі подробиці й призначають особисту зустріч у центрі, щоб наша мультидисциплінарна команда оглянула пацієнта.

Після цього відбувається перший огляд. Якщо пацієнт готовий до протезування, то призначають дату. У середньому пацієнт отримає протез за 5 днів, а перебуває у нас на реабілітації разом з протезуванням в середньому 26 днів.

І так, нашим пацієнтом може бути як ветеран, так і цивільний. Усі стають в загальну чергу. Але є виняток. Якщо певна компанія готова профінансувати реабілітацію свого співробітника, то передбачена квота, яка пришвидшує чергу. Багато компаній використовують цю можливість для своїх працівників. Усе просто і швидко—достатньо сконтактувати із Superhumans.

Скільки людині, яка постраждала від війни, потрібно часу на відновлення

— 26 днів достатньо для того, щоб людина навчилася ходити чи користуватися рукою?

— Так, щоб навчитися ходити, такого терміну достатньо. Звичайно, якщо це ампутація нижче коліна, тобто простіша для протезування, то там швидший цикл. А є складний цикл, коли в людини подвійні чи потрійні ампутації. Тоді процес може затягнутися й на два місяці. Але ми намагаємось швидко та якісно працювати.

26 днів потрібно людині, щоб навчитися ходити чи користуватися рукою. Фото Superhumans

— Зрозуміло, що це індивідуальна історія, проте в середньому скільки триває повноцінна психологічна та соціальна реабілітація ваших пацієнтів? Коли вони можуть бути готові до працевлаштування?

— За дослідженнями Veteran Hub, повноцінна соціалізація військовослужбовця з моменту звільнення з армії займає до пів року.

З усього числа наших пацієнтів трохи більш як 37% повертаються до активної служби в армії, приблизно 20% — у цивільне життя або ж це цивільні, які повертаються на свої робочі місця чи прагнуть посісти певні посади. Усі інші перебувають у підвішеному стані, розгублені та не знають, що робити далі.

До нас вони потрапляють, ще не пройшовши звільнення: іноді незрозуміло, чи буде людина звільнена з лав ЗСУ чи ні; якщо буде, то за який термін — адже ця процедура складна і бюрократична. Вони не розуміють, чи будуть ходити, ще не отримали інвалідності, висновків лікарської комісії щодо непридатності. Тобто вони можуть бути деморалізовані та дезорієнтовані.

— Як у Superhumans допомагають людині в цьому випадку, підтримують, щоб вона повернулася до життя та роботи?

— Ми пропонуємо написати разом резюме, долучитися до стажування або попрацювати на певній роботі. Приблизно 7% наших пацієнтів погодились на роботу — хтось за своєю спеціальністю, хтось перекваліфікувався.

З 15-20% пацієнтів ми написали резюме, запропонували вибрати з понад 300 вакансій, що розміщені на внутрішньому сайті, свою: від бармена до спеціаліста з оборонних закупівель, від фахівця, який буде виготовляти на станку деталі для озброєння до збирача дронів, до штатних посад у військових частинах, які не передбачають активну участь в бойових діях. А ще вакансії водіїв, кухарів, IT-спеціалістів, хореографів, спеціалістів з контролю будівництва.

Окрема потреба, крім працевлаштування, — це навчання. Але насправді ця послуга зараз не дуже популярна, ветеранам важко планувати довгостроково у зв’язку з різними бюрократичними процедурами.

«Якщо людина розуміє, навіщо їй протез і фізична реабілітація, то вона відновлюється значно швидше». Фото Superhumans

Superhumans + держава + бізнес

— Ви підписали меморандум про співпрацю з Міністерством економіки України. На чому він базується, які у вас спільні проєкти? Чи вже вдалося щось зробити разом, є результати?

— З Мінекономіки Superhumans підписали меморандум щодо розвитку підприємництва. Фахівці установи допомагають підвищувати обізнаність наших клієнтів щодо програми з фінансування грантів для бізнесу з відкриття власної справи. Ми прочитали курс підприємництва, за результатами якого двоє людей отримали гранти.

Наприклад, один з них — Сергій з Токмака. Його місто окуповане, і повертатись немає куди, тож зараз він з сім’єю живе у Львові. Сергій виробляє джерки — сушене м’ясо, і ми на одній зі своїх подій продали перші чотири пачки продукції. Також вже домовились з однією торговою мережею, що вона візьме в реалізацію джерки, звісно, після всіх процедур щодо маркувань, сертифікації тощо.

— Чи звертаються до вас представники бізнесу? Який у них запит?

— Загалом багато бізнесу — і локального, і українського, і міжнародного — підтримують Superhumans, і це прикольна історія. Оскільки центр є неприбутковою організацією, то проєкт фінансується донорами. У нас для цього є окремий відділ фандрайзингу.

Щодо взаємодії з колишніми військовими роботодавці зазвичай звертаються із запитаннями: «Що робити? Як зробити так, щоб ветеран не збожеволів і не почав всіх вбивати?». Це якийсь міф, я не знаю, звідки це взялося, але так є.

Формулюють, звичайно, стриманіше, але питають, що треба робити та як адаптуватися. Їм заважають міфи, що всі ветерани отримали важкі психологічні травми, і їм точно треба лікуватись, організовувати психологічний супровід протягом усього життя. По-перше. Це так не працює. По-друге, я послухав декілька подкастів і розумію — не факт, що цивільні не травмовані більше, ніж військові зараз.

Фото Superhumans

Людиноцентричність, або Як змінити ставлення до людей з інвалідністю

— У вас дуже людиноцентричний підхід, ви кожну людину турботливо супроводжуєте.

— У нас, звичайно, як і у всіх, є промахи, когось не побачили або щось не помітили, але ми намагаємося супроводити пацієнта не лише у реабілітаційному процесі, а і надалі спілкуватися з ним.

Наприклад, всі учасники курсу про підприємництво — це вже випускники. А ми пропонуємо їм приїжджати з дружинами та дітьми. Хочемо, щоб вони започатковували сімейний бізнес. Наприклад, джерки запропонував робити син Сергія, йому, здається, 15 років. Вони разом вибрали їм назву — «Сушена радість».

Зараз ми хочемо посилити ще й ветеранів, готуємось навчати їх програми «Рівний рівному», щоб вони ставали центрами спільнот у своїх містах. А у нас є випускники з усіх областей України, навіть з окупованого Криму. Щоб люди у своїх містах передавали якусь експертизу, знання або просто спілкувались з іншими ветеранами, витягуючи і якось адаптуючи інших.

— Тут у Superhumans ви намагаєтеся підтримати свого пацієнта, є певний рівень реабілітації. Але далі люди йдуть у відкрите життя. Що потрібно робити, зокрема бізнесу, суспільству, можливо, в тебе є розуміння, що треба робити органам державної влади? Де ці негладкі місця, які потрібно нагально виправляти зараз?

— Було б круто, якби роботодавець починав супроводжувати ветерана не з моменту, коли він повертається до роботи, а з моменту, коли він долучився до лав Збройних сил України. Я знаю, що є роботодавці, у яких існує практика збереження зарплати й соціального супроводу для людини, яка долучається до Сил оборони.

У той момент, коли людина отримує поранення, було б добре, щоб юрист розповідав про права і можливості ветерана. Треба, щоб включався фахівець соціальної роботи, який допомагав би з оформленням виплат, вибором протезного підприємства або лікарні.

Щоб у колективі розуміли, якими термінами говорити й що говорити, щоб ще більше не травмувати співрозмовника, який постраждав внаслідок війни. Прямо запитувати: «Друже, як краще адаптувати простір, скажи, як тобі зручніше?».

Бізнес має бути максимально людиноцентричним. Розуміти потреби людини більше, ніж просто виробити якусь супервелику політику. Хоча я розумію, що великі корпорації змушені діяти загально, але спробувати бути більш людиноцентричним.

Для нас величезна проблема — що робити далі з ветеранами або людьми, що постраждали від війни. Ми думали екстраполювати інший досвід, але це неможливо. Наприклад, якщо ти в Німеччині виписуєшся з лікарні, то фахівець соціальної роботи прописує тобі не просто «сходити в спортзал», а записує у конкретний спортзал і призначають дату, коли прийти. Ба більше, закріпляють тренера, який розуміє, що з тобою робити. А у громаді тебе записують вже на прийом до фахівця соціальної роботи й до психолога.

У нас такої системи немає і навряд ми її побудуємо найближчим часом. Проте я б дуже хотів, щоб громади були такими людиноцентричними й зрозуміли потреби ветерана, людини, що постраждала або вимушено переселилася до цієї громади, піклувалися про членів родини.

«Намагаємося закрити всі потреби, щоб людина почувалася впевненіше у подальшому житті». Фото Superhumans

— В Україні є ГО «Простір можливостей», директоркою якої є Оксана Коляда. Вони працюють на рівні громад і мають хороші відгуки серед ветеранів, розвивають нову професію кейс-менеджерів.

— Потрібен кейс-менеджмент, за якого буде не просто видаватися довідка про соціальний статус, а коли соціальний працівник намагатиметься зрозуміти потреби ветерана та його родини, і закрити їх.

Потреби можуть бути абсолютно неочікуваними. Я, наприклад, ніколи не думав, що буду організовувати вінчання в Гарнізонному храмі у Львові. Люди одружилися якийсь час тому, але не встигли обвінчатись, хоча це для них було дуже важливо. Виявилось, що і храм відкритий та гнучкий до ветеранів, і виробники вишиванок надали гарні сукні й сорочки.

Зараз ми розробляємо проєкти у цьому напрямку. Обрали кількох активних наших пацієнтів, написали громадам, де вони проживають, чи не хочуть вони спробувати співпрацювати. Так ми навчаємо нашого ветерана й одночасно допомагаємо громаді щось створити. Пробуємо такий підхід. З іншого боку — хочемо видавати такий документ з рекомендаціями для громади, для роботодавця, для облаштування житла людині.