«За що я воював, якщо буду ухилятися від податків?» — ветеран та підприємець Денис Малишенко

Починаємо з Денисом Малишенком, ветераном 30-ї механізованої бригади, який після поранення та ампутації створив компанію TES Ceramic — бізнес із продажу плитки, який працює лише з українськими виробниками. Його історія про те, як після втрати й поранення зібрати себе знову, створити робочі місця для інших і довести, що чесність і відповідальність — це теж форма служби своїй країні.

Денис Малишенко,

ветеран 30-ї механізованої бригади та засновник TES Ceramic

Служба і зміна світогляду

— Денисе, як почалася ваша історія в бізнесі після служби? Розкажіть про ваше життя до війни і, власне, про вибір захищати країну?

— До повномасштабної війни постійно обіймав керівні посади в різних компаніях. Був керівником у продажах, будував із нуля відділи, команди, плани, розвивав їх. Працював у великих підприємствах, мав достатній заробіток і стабільність. Постійно був найнятим співробітником, бо мав типові страхи перед тим, як почати щось своє: залишити сім’ю без коштів, вийти із зони комфорту.

Під час повномасштабної пішов добровільно захищати країну, з першого дня. Служив у 30-й механізованій бригаді, окремий кулеметний взвод у стрілецькому новоствореному батальйоні з добровольців. Ми були в боях на Світлодарській ТЕЦ, потім на Харківщині, далі — Донеччина, район Бахмута, Калинівка, Торецьк, Курдюмівка, Андріївка, Озерянівка. І між Курдюмівкою та Андріївкою є такий населений пункт — Одрадівка. Там отримав поранення в жовтні 2022 року. Сам йшов шість кілометрів до евакуації.

Фото з особистого архіва Дениса Малишенка

Після поранення і ампутації дуже багато чого змінилося в голові. Пропали страхи. Бо боятися вже було нічого. Світогляд змінився повністю, зокрема в розумінні того, що таке комфорт і що таке життя. Після служби чітко усвідомив: підлеглим я більше не буду. Бо всі страхи, які були до цього, зникли. Раніше я заробляв гроші для інших людей, тепер вирішив, що будуватиму свою історію.

Від служби — до власної справи

— Як ідея з’явилася? Чому саме плитка?

— Я працював у будівельній сфері, у дистрибуції будівельних матеріалів. Вважав себе спеціалістом по роботі з мережами. Маю авторитет на цьому ринку. Мене знають, я знаю дуже багатьох людей. Поспілкувавшись, зрозумів, що це цікава історія, можна в неї зайти. Почав співпрацю з керівниками двох українських заводів з виробництва керамогранітної та керамічної плитки. Це Харківський плитковий завод Golden Tile Brand і бренд TEO у Калинівці, Київська область — епіцентрівський завод. Ми домовилися, що це буде не перерозподіл ринку, я працюю на розширення каналів продажу.

Перший рік я дав досить непогані результати: 60 чи 70 тисяч квадратних метрів, не маючи складу, маючи тільки бухгалтера на аутсорсі, менеджера на дистанційній роботі, власне авто й комп’ютер. Вдалося.

— А хто були ті перші ваші клієнти?

— Перші клієнти — це знайомі, контакти, які в мене залишились. Моє ім’я дозволило почати співпрацю з кількома регіональними мережами DIY (продукт, який створений власноруч, — прим.ред), підключити канал об’єктних продажів. Бо, не маючи складу, я міг працювати тільки транзитом.

Я бачив, що важливо для клієнтів: логістика, терміни, гнучкість. Зміг підлаштуватися під ці умови. Тому і вдалося. І все це без жодного фінансування. Без кредиту, без інвестора, без авансів. Тільки домовленості та довіра.

Як військовий досвід допоміг у бізнесі

— Зараз хочу поговорити про цінність військового досвіду на ринку праці, за якими стоять конкретні компетенції, навички й управлінські якості, які важливо правильно розуміти, оцінювати й використовувати. Що з військового досвіду допомогло вам у роботі?

— Війна прибрала головне — страх. Бо раніше він був завжди: страх залишитись без грошей, страх щось втратити, страх зробити не так. Після фронту, після поранення страшніше вже нічого не буде. Тепер дію просто. Якщо треба, то йду й роблю. Не думаю сто разів, не відкладаю. Раніше міг тижнями щось обмірковувати, а тепер рішення ухвалюю швидше. І це працює.

Ще навчився дивитися на людей і на ситуації інакше. На фронті все чесно: або ти робиш, або ні. Там немає «я спробую». Це я переніс у бізнес. Якщо я щось пообіцяв, то зроблю. Якщо десь помилився — це моя проблема, не клієнта. Люди це відчувають, і тому довіряють. Війна навчила цінувати прості речі: слово, відповідальність, підтримку. Я тепер і бізнес роблю так само, як служив — чесно і зрозуміло.

Про команду та відповідальність

— Хто поруч із вами зараз?

— Команда маленька, але всі свої. У нас немає випадкових людей. Наймаю тільки ветеранів, дружин військових і людей з інвалідністю. Це моя принципова позиція. Це не просто про роботу, це про середовище, де свої підтримують своїх.

Фото з особистого архіва Дениса Малишенка

Головна бухгалтерка Ольга Олексіївна, топова фінансистка, зараз має інвалідність 2 групи. Дві менеджерки та помічниця бухгалтера — це дружини чинних військовослужбовців. Двоє хлопців — ветерани. Один із них є батьком п’яти дітей. Тобто в нас усе своє коло. Ми розуміємо одне одного. Є свій гумор, свої жарти, свої принципи.

— Ви сьогодні декілька разів згадали честь, чесність, принципи в нашій розмові. Що для вас це означає?

— Усе просто. Плачу офіційну зарплату. У мене офіційно працевлаштовано семеро людей. Зарплатний фонд складає понад 300 000 грн. Більше 100 000 грн щомісяця йде в державний бюджет і це тільки зарплата. У мене офіційна зарплата 80 000 грн, керівник підприємства не може отримувати менше. Ми ж розуміємо, що ніхто не буде обіймати таку посаду за 40 000 грн.

Усі ті, хто ухиляється від податків, обманюють державу. У мене тоді величезне запитання: «А за що я тоді воював, якщо буду ухилятися від сплати податків?». Якщо ми воюємо за державу, значить, треба бути чесним перед нею. Не чекати, що хтось допоможе, а самому показувати приклад. Я постійно повторюю — робіть чесно, сплачуйте податки, створюйте робочі місця. Бо саме за таку можливість працювати по-людськи в себе дома ми воювали.

Співпраця із цивільним ринком

— Зараз я б хотіла поговорити про цивільний ринок праці. У Work.ua ми маємо принцип «бізнес для ветеранського бізнесу» — на старті чи після повернення надаємо можливість безкоштовного розміщення вакансій для ветеранських компаній. Чи відчуваєте підтримку як ветеранський бізнес від цивільного ринку праці?

— Допомагає і заважає одночасно. Допомагає тим, що є люди, які пов’язані із Силами оборони, побратими, рідні військових, люди, які служили. Вони довіряють, купують, радять іншим. Вони бачать прапори, чують, що це ветеранський бізнес, і підтримують.

Але є і інша група — ті, хто ухиляється від служби, і для них ми є подразником. Вони не сприймають ветеранів, і будь-яка підтримка чи можливості для ветеранського бізнесу для них також неприйнятна. Хоч протягом війни, поки хтось воював, інші займали долю ринку, клієнтів, отримували переваги.

Я не кажу, що нас мають постійно підтримувати як ветеранський бізнес. Але на старті це було б правильно. Бо зараз цієї інвестиції на початку просто немає.

На цивільному ринку вижити можна тільки якщо тебе знають і якщо в тебе є авторитет. Тоді вони, під власну відповідальність, можуть дати шанс, бо бачать результат. Я використав свій авторитет, зв’язки та результати.

Держава і грантова підтримка

— Держава надає зараз різні грантові можливості для ветеранського бізнесу. Чи отримували ви грант від держави?

— Це болюча тема. Вона в мене в такому активно-бойовому процесі. Я реально «воюю» з Кабміном, і, можливо, буде законодавча ініціатива, щоб виправити деякі речі.

Як тільки починав, мені потрібні були хоча б мінімальні кошти. За поранення ще не отримував, я їх отримав майже через два роки після поранення. Грошей не було взагалі. Звернувся в державний банк, найбільший, який у нас є, за програмою «Доступні кредити 5–7–9%», яка, згідно з їхніми буклетами, нібито для ветеранів. Подав усі документи, бізнес-план, офіційну звітність, штат працівників. Отримав відмову.

Причина — «погана ділова репутація». Я питаю, що це означає: «Колись, років одинадцять тому, у вас була кредитна картка, і там залишилась невелика заборгованість». Я кажу: «Але це вже давно закрито». Відповідь: «Нічого не можемо зробити, така постанова Кабміну».

Також двічі подавався на гранти через Центр зайнятості. Підготував усе. І двічі отримав нуль балів. Без жодних пояснень. Добився нарешті відповіді: «Кабмін міняється, ніхто нічого не дає». Як результат, жодної реальної підтримки. Банки бояться ветеранів. Система не бачить людину, бачить тільки формальності.

— Як ви думаєте, чому саме так склалося, що не працює?

— Система не працює. Я походив на всі ці заходи, форуми, хаби, центри. Це все виглядає красиво, але результату майже немає. Воно існує на папері, для звітності, щоб сказати, що щось робиться. Але жодного конкретного рішення.

Купа людей отримує зарплати, робить круглі столи, виступає, розповідає про підтримку ветеранів, але до самого ветерана ця підтримка не доходить. Коли доходить до справи, ніхто не може пояснити, як отримати реальні гроші або кредит, щоби почати бізнес.

Якщо ми хочемо створити можливості для ветерана, треба змінити підхід. Як у медицині — гроші йдуть за пацієнтом. Так само має бути тут: гроші мають іти за ветераном. Замість того, щоб збирати п’ять довідок і чекати три місяці, можна зробити автоматичну перевірку через «Дію». Якщо людина справді працює, то хай отримує. Вона ж ті гроші тут залишить. Ми не просимо пільг, ми просимо рівні умови. Щоб ветеран, який повернувся з фронту й чесно працює, не був у гіршій ситуації, ніж будь-який інший підприємець.

Бачення майбутнього й поради ветеранам

— Як розвивається ваш бізнес зараз і які ваші плани?

— Зараз у мене непростий етап. Важко розвиватися без фінансування. Якщо не ростеш, то деградуєш, а потім закриваєшся. Це правила ринку. Перші кошти я отримав не від держави, а через «Асоціацію підприємців-ветеранів АТО», компанії K2000 і Finstream. Це було 800 000 грн під 15% річних. Придбав старий автомобіль і навантажувач, які допомагають на складі. Я ці гроші щомісяця повертаю.

Фото з особистого архіва Дениса Малишенка

Потім отримав ще 1,5 млн грн під заставу власного житла, житла дітей. Тепер уже нічого заставляти. Проте я думаю про розвиток. Не можна зупинятися. Усе буде добре.

— Що би ви порадили іншим ветеранам, які повертаються до цивільного життя і хочуть планувати свій бізнес?

— Я би порадив насамперед поставити собі запитання: чи справа, якою ви хочете займатися, справді вам до душі? Плануйте її як улюблену, а не як тимчасовий заробіток. Не думайте, що зараз на ринку вигідно, а що ні. Займайтеся тим, що вам цікаво й що приносить задоволення. Це найважливіше.

Йдеться не лише про бізнес, а і про повернення. Бо 99% успіху в голові.

Ще одне. Треба бути готовим працювати багато. По 14 годин на день, сім днів на тиждень. Робота допомагає тримати себе в тонусі, не зациклюватися на болючих думках чи образах. Вона витягує. Головне — не лінуватися.

Не бійтеся, що не вийде, що не зможете, що нема сенсу. Я це проходив. Після поранення, після ампутації, коли лежиш і думаєш: «А навіщо далі?», а потім розумієш, що треба вставати й щось робити. Не треба чекати, що хтось за тебе все зробить. Ніхто не винен тобі нічого. Держава має створювати умови, але рішення ухвалюєш ти. Ветерани — сильні люди. Ми не зламаємося через дрібниці.

Коли вибираєте, у кого купити, звертайте увагу на позначку «ветеранський бізнес». Підтримуючи такі компанії, ви сприяєте тим, хто вже захистив країну й тепер відбудовує її.