Христина «Кудрява» у лавах Сил безпеки та оборони України понад 11 років. Сьогодні вона — майор Національної Гвардії України. Щоб приносити якнайбільшу користь у зоні бойових дій в час повномасштабного вторгнення, Христина опанувала для себе абсолютно нову сферу, пов’язану з технічними засобами, і зараз зосереджується на масштабуванні рішень, які стануть переломними на полі бою.

Бажання долучитись до служби та виклики, із якими зіштовхуються жінки в армії, технічний бік війни, навчання та обмін досвідом, військовий рекрутинг, цінність знань кожного у війську та мотивацію бути корисним країні — про це та більше читайте у розмові проєкту «Людина в Пікселі». Епізод із Христиною також можна послухати та переглянути на Radio SKOVORODA.

Христина «Кудрява» під час запису подкасту. Фото: Radio SKOVORODA

Христина «Кудрява» під час запису подкасту. Фото: Radio SKOVORODA

«Бути військовим — це про величезну відданість, але важливо не втратити себе»

Христина «Кудрява» вперше одягла піксель у 2013-му — тоді їй було 19 років. Каже, що прийшла у військо, щоб зміцнити себе, своє «Я», додати в структуру щось нове. Ця основна візія не змінилася й досі. Христина розпочинала службу з роботи з людьми на посаді керівниці культурним дозвіллям військовослужбовців і роботи з громадськістю. У той час у Франківську, звідки вона родом, служили солдати із різних куточків України. Христина, зокрема, опікувалась їхнім життям поза службою: це і квитки у театри, і в кіно, й інші локальні культурні події.

«Мені дуже хотілося бути корисною. Коли я приєдналася до лав Сил безпеки і оборони, то не розуміла, як це можна залишатися після служби, бо на попередньому місці роботи мені доплачували за це. Тодішній мій начальник сказав: „Христино Іванівно, ну ви ж військова“. А я казала: „Це ви військовий, а я нормальна“. Ця парадигма змінилась десь у 2015-му, коли я пішла навчатися на офіцера. Цей начальник мені зателефонував та запитав: „Ви ще нормальна?“. Я відповіла: „Ні, вже військова“», — сміється та ділиться вона.

Для неї усе змінилось у 2014 році, коли росія вторглася на територію України та окупувала Крим.

«Моє культурницьке відійшло на другий план, тому що треба було взаємодіяти з волонтерами, треба було розуміти, що необхідно людям. На війну мене, на превеликий жаль, тоді не взяли через гендерні упередження. Але саме в той період зрозуміла, куди мені рухатись і що я бачу надалі. Якщо ти маєш лідерські амбіції, то все ж їх потрібно реалізовувати для того, щоб самому вирішувати, щоб за тебе не вирішили якісь упередження чи стереотипи», — сказала Христина.

За словами дівчини, насправді головне — балансувати. Бо бути військовим — це про величезну відданість. Але тут важливо не втратити себе, а збагатити: щоразу знаходити, коли губишся десь у цьому буремному часі подій та обставин.

«Не маємо права воювати людьми»

Христина каже, що ефективно воювати в умовах повномасштабного вторгнення — це означає бути спеціалістом конкретного напряму.

«Мені треба було стати незамінною. Командири мали умови, щоб відправити жінок на безпечнішу територію, а я цього максимально не хотіла. Вже прожила схожий досвід неучасті у 2014 році. Я зверталася до своїх побратимів, до своїх командирів, що от, у мене є скіли, що я б дуже хотіла їх реалізовувати, що я потрібна тут, це потрібно мені», — сказала вона.

Тож щоб бути максимально корисною, Христина зайшла в абсолютно нове для неї середовище — технічні засоби. Каже: без них у класичному значенні нам цю війну не виграти:

«Основним для мене було якраз зайти, розібратись і реалізовувати це безпосередньо в підрозділі. Дуже класно, що у мене тоді вже були люди, які на цьому розумілися, тому вдалося достатньо безболісно зайти в цей простір. Але знадобились і софт скіли, коли ти можеш підійти до людей і, не боячись, запитати те, чого не знаєш».

Ідея розвитку Христини в цьому напрямі — ми не маємо права воювати людьми й мусимо це робити технічними засобами. Водночас зараз їх насправді так багато, що ми не завжди й самі встигаємо зрозуміти та усвідомити це. Серед великої кількості засобів багато тих, які потребують апробування в бойових діях. Тут, за її словами, важливо кожного разу знаходити потрібне рішення.

«Усе потрібне, одне без іншого працювати не може»

Христина пояснює, що зараз фокусується на розумінні системи, як вона працює на рівні підрозділів та як її масштабувати, щоб виходити на нові рівні. Водночас додає, що вже є чимало ефективних системних рішень, які реалізуються безпосередньо на полі бою.

За її словами, тут велику роль відіграють спільне розв’язання непорозумінь і пошук покращень, які можливі, зокрема, завдяки чатам технічної підтримки:

«Усе ж кожен підрозділ, умовно кажучи, від батальйону і вище, намагається бути повністю автономним. Але потрібна систематизація, щоб зрозуміти, як працює конкретний підрозділ. Якщо там є хороші рішення, то треба пропонувати їх іншому підрозділу, щоб вчитися, обмінюватися. Якщо формується новий підрозділ, то це гарна можливість його відправити до того, який уже працює. Це дозволяє навчатись у десять разів швидше».

 Христина додає, що у нас є дуже крутий підрозділ Національній гвардії «Хартія», який має, у хорошому значенні, бізнесовий підхід до стандартів. Також є «Третя штурмова», яка показує приклад взаємодії та залучення людського потенціалу в різних напрямках.

Увесь їхній досвід потрібний й іншим підрозділам, хоча між ними все одно й існуватиме конкуренція за людей.

Натомість у контексті технічних засобів, каже Христина, усе змінюється щодня. Попри те, що однозначна база є, тут важливо не обмежуватись нею, а реагувати на нові рішення.

«У нас дуже комплексна система у роботі з інформацією. Усе дуже швидко змінюється, багато викликів і нових рішень. Хоча коли розвиваємося ми, то говоримо, що розвивається і противник. Давати якусь поправку на те, що він буде менш ефективним, не можна, тому що в них масштаби все ж більші», — додає.

«Щоб було розуміння — конкретно твоя брехня зараз виливається у втрати життів»

Христина вважає, що військовий рекрутинг в Україні вже задав дуже хороший тон. Наголошує, що абсолютно правильний заклик у тому, що у війську потрібні різні спеціалісти:

«У кожному батальйоні є свій пресофіцер чи навіть група пресофіцерів. І це в батальйоні, хоча раніше це було на бригаду. Тому що кожен батальйон розуміє, що йому треба закривати потреби. Навіть якщо це якийсь маленький підрозділ безпілотників, то і там буде свій комунікаційник».

 Додає, що у війську справді важлива кожна людина. Військовий досвід та необхідна база — це те, чого навчать. Водночас бізнесовий цивільний підхід, за словами Христини, теж принесе багато користі, тому що буде розуміння, що можна витягнути із будь-якої ситуації.

Розповідаючи про свій підрозділ, Христина наголошує, що потрібні всі технічні напрями.

«У своєму підрозділі я бачу людей зі сфери ІТ та програмування. Тих, хто працює із комп’ютерами та системною інженерією. Якщо є знання якихось мов програмування, ми це застосуємо. Дуже бачу аналітиків і людей із кібербезпеки. Мені здається, це зараз must have на всіх напрямках. Потрібні технарі, ті, хто вміє паяти. Якщо є знання, як працювати з електрикою, це теж необхідні уміння», — сказала вона.

 Говорячи про це, зазначає, що бездіяльність зараз дуже страшна, натомість залученість до спільної справи вкрай важлива. За її словами, у кожного різний рівень мотивації та вмінь, однак необхідний досвід набувається швидко в процесі. Завдання командирів на місцях — мотивувати, підтримувати амбітні ідеї та реалізовувати їх.

Христина наголошує, що абсолютно в усіх сферах зараз величезний запит на справедливість:

«Важливі правда, чесність. Я б дуже хотіла, щоб зараз не лише в рекрутингових компаніях, а взагалі всі в Україні на своєму рівні закривали історію про правду, чесність, справедливість. Щоб було розуміння, що конкретно твоя брехня ось тут зараз виливається у втрати життів. Тоді пропаганда стосовно долучення до війська розіб’ється просто об стіну правди».

«Ми зараз — ті, хто на вістрі задання векторів у всьому світі»

 

«Як нація ми зараз багато вчимося, на превеликий жаль, величезною ціною, — каже Христина, — Мені здається, ми ще достатньо молоді як нація, ми ще діти. Наш процес становлення був би набагато легшим, якби ми йшли цією дорогою самі. Наше дорослішання пришвидшують ракетами, вибухами, вбивствами, нищенням українців. Але ми в цьому зростаємо. Ми об’єднуємося, коли стається якесь велике горе або успіхи».

Додає, що в ці часи особливо важлива людиноцентричність. Для того, щоб залишились українці зі своєю ідентичністю, своєю культурою, своїм спадком, який у нас багато років відбирали та нищили.

 

Христина також вважає, що українці зараз ті, хто на вістрі задання векторів і тонів у всьому світі. Тому що таких масштабних активних бойових дій, такого величезного залучення технічних засобів і людського потенціалу насправді немає ніде.

Українська армія майбутнього — це потужна сила як політично, так і фізично. 

Каже: настільки потужна, що ніхто навіть у думках не матиме припущень вторгатися та окуповувати територію.

Українська армія мусить мати величезну повагу в суспільстві з пам’яттю про те, яку страшну ціну ми платимо за цю боротьбу. Щоб жодні наративи держави-терориста не могли залізти в голови людей зі словами: «Нащо ми платимо такі гроші військовим, нащо вони треба».

Має бути величезна повага, й суспільство має це плекати. Бо армія — це в будь-якому разі про силу, яку дуже хотілося б не застосовувати.