Під час війни творчість стає потужним актом спротиву і виживання як окремої людини, так і всієї нації. У цьому інтерв’ю ми говоримо з воєнним кореспондентом Мстиславом Черновим, який у перші 20 днів вторгнення рф працював у Маріуполі, де зафіксував методичне знищення міста росіянами. Ці зйомки лягли в основу оскароносного фільму «20 днів у Маріуполі».

Режисер розповів нам про те, як він знаходить сили творити серед руйнувань, якими принципами та цінностями керується в житті, а також про важливість команди, натхнення від людей навколо та справжнє значення «Оскара». Ви дізнаєтесь, як війна змінила його погляди на роботу, які ритуали допомагають налаштуватися на день та що важливо знати тим, хто мріє про кар’єру в кіноіндустрії.

Мстислав Чернов
Мстислав Чернов
воєнний кореспондент, відеожурналіст агенства Assossiated Press, режисер документального фільму «20 днів у Маріуполі»

— Які правила життя або принципи є визначальними для вас?

— Головним принципом у житті для мене є творчість. Творчість і творіння. Всесвіт творить, розвивається, і ми, як частина всесвіту, теж повинні це робити. І робимо. Коли навколо стільки руйнувань, коли країна, наші душі, наша памʼять розбивається на частини та руйнується бомбами й кулями, — творчість і творіння стають важливішими. Тому саме цей процес і є драйвом мого життя, його принципом:

Творити, а не руйнувати. Робити щось, що можна протиставити.

— Бути режисером, на вашу думку, це більше про творчість чи системну роботу?

— За своє життя я змінив багато професій: від суто технічних до креативних. І мені здається, що робота режисером насправді поєднує в собі всі ці професії.

Режисеру потрібен глибокий практичний досвід життя в різних сферах, щоб реалістично його відображати, будь-то в документальному кіно чи в художньому. Потрібні знання з психології, щоб правильно спілкуватися зі своїми героями, якщо це документальне кіно, з акторами, якщо художнє. Режисеру також потрібні глибокі культурні знання, щоб творити в контексті не тільки своєї держави, а ще і в контексті світового кінематографа, світової культури. І ще потрібні абсолютно специфічні для професії інструменти та знання, які допомагають організувати роботу інших людей, надихнути їх.

Тому що кіно — це не робота однієї людини. Кіно — це робота великої команди. Завжди.

І режисеру, треба вміти надихати людей, мати технічні знання кожного з них. І підходити до організації роботи системно. Тому, це одна з таких професій, які потребують всього: як і технічного, організаційного, так і глибокого психологічного, творчого підходу.

— Що мотивує та надихає у вашій роботі найбільше?

— Я не знаю про інших режисерів, документалістів, але мене особисто зараз нічого не надихає.

Мене штовхає вперед злість, відчуття втрати, обовʼязку, травми, які пережив я і мої близькі. Усе це не натхнення, але все це надає сили.

І звичайно ж ті люди, поряд з якими я працюю: журналісти, лікарі, військові, поліцейські. Також це люди, які виробляють щось реальне, чия робота полягає в чомусь практичному й фізично залишається у світі. Тому що я, як режисер і документаліст, журналіст, усе ж таки працюю з чимось, що фізично не існує, знаходиться у віртуальному просторі. Тому я в захваті від людей, які приносять щось реальне у світ.

— Які ритуали допомагають вам налаштуватися на день?

— Робота режисера проходить на різних рівнях: і творчих, і технічних. Для кожного рівня, для кожного заняття, для кожної частини цієї роботи є різні ритуали.

Якщо ми говоримо про літературу, написання текстів чи сценарію, наприклад, то тут потрібно залишитися наодинці, відключитися абсолютно від усього світу і сфокусуватися на тому творчому просторі, у якому ти працюєш.

Це і є ритуал — повне відключення від усього світу, від того, що відволікає.

Кіно — це робота божевільних, які до нестями закохані у свою справу. І коли ти працюєш з такими людьми, коли твої погляди захоплюють їх, а їхні ідеї тебе — це надихає. Це можна назвати ритуалом-синхронізацією — процес, у якому народжуються спільні ідеї, технічні рішення тощо.

— Що означає навичка надивленості для фотографа та режисера?

— Для режисера важливіша не навичка фотографа, не надивленість, а знання культурного контексту і літератури.

Візуальна частина фільму вагома. Але знову ж таки, кіно — це командна робота. Це не завжди можливо у документальному кіно, але загалом режисери працюють з DOP (Director of photography), який відповідає саме за візуальну частину фільму. І для нього надивленість має значення.

А от для режисера важливіші знання культурного контексту і літератури.

Якщо ти не знаєш літератури, не знаєш історій, не вмієш їх розповідати й не розумієш, як вони будуються — кіно знімати не можна.

Ми, як люди, пізнаємо світ не через факти або статистику, а крізь історії, які розповідаємо одне одному, передаємо одне одному з покоління в покоління від предків, родичів, друзів. Тож історії нас формують. А вміння розповідати історії, як і вміння побачити їх, коли зустрінеш — надважливе для професії режисера.

— Чи існує work-life balance у режисерів?

— Є таке висловлювання: знайди професію, яка тобі подобається, і працювати не доведеться до кінця життя. Тому що професія стане твоїм життям.

Я не можу сказати, що моя професія зараз, під час війни, подобається мені. Я б хотів робити щось інше. Принаймні інше кіно. Але так сталося, що для нас усіх війна стала подією, яка змінила життя. І змінила нашу творчість та ідентичність.

Тому не можу сказати, що мені подобається робити те, що я роблю. Але я знаю, що на своєму місці. І це дає відчуття, що ти робиш щось, що приносить користь. Також коли ти знаєш, як виконувати свою роботу — це дуже цінно й надихає працювати далі.

Мені здається, що під час війни ніхто з нас не зможе знайти баланс між життям і роботою. Тому що неможливо знайти баланс між життям і війною, на жаль. Війна стала нашим життям.

— Як ви організовуєте свій час, щоб встигати все заплановане?

— Це легке запитання, я просто не сплю. Але нікому не можу це порадити. Спати треба, і бажано по 8 годин. Мрію про час, що теж так зможу.

— Якими інсайтами у професії режисера ви могли б поділитися з тими, хто мріє про кар’єру в кіноіндустрії? Як починалася ваша кар’єра?

— Є багато чого, що можна було б сказати та порадити. Але найважливіше для режисерів, як я казав вище, — дізнайтеся більше про літературу і культурний контекст (не тільки український, а світовий). Варто ще розбиратися в музиці, та й у всіх сферах життя, спілкуватися постійно з людьми, робити щось реальне руками. Це все допомагає зробити фільм, приземлити його та наблизити до реального життя. Особливо в документалістиці це ключовий момент.

Друге, я б порадив бути щирими та щедрими — не тільки брати, а й віддавати. Це особливо корисно знати молодим режисерам, операторам, фотографам, письменникам.

Коли ви вчитеся в когось, у школах, університетах, у менторів, вам треба бути готовими віддавати. Творчість — це не односторонній процес. Творчість — це постійний обмін ідеями, енергією. І якщо ви вмієте віддавати всього себе роботі, навчанню, творчості, співтворчості, — ви по-справжньому вчитеся. І вам тоді ще й довіряють.

Тому що зараз у творчих професіях виживати важко, загалом, як і у більшості інших професій. Тому тут цінується щедрість, цінуються справжні почуття, відкритість, бажання співпрацювати.

— Що для вас означає бути оскароносним режисером? Поділіться своєю рефлексією.

— У багатьох випадках це ускладнює життя. На тебе лягає велика відповідальність. Ти не маєш права, принаймні, ти так відчуваєш, що не маєш права на помилки, на посередність. Тому працювати стає важче. Але ти вже не можеш собі дозволити зупинитися, сказати «ну все, я достатньо зробив».

З іншого боку це дає можливості та відкриває перспективи для роботи, відкриває контакти, і дає довіру тобі від продюсера та аудиторії.

Головне, що на цій дорозі не «Оскар» є ціллю, а дорога до нього. Тому що на цій дорозі ти зустрічаєш абсолютно фантастичних, творчих людей, з якими потім можеш продовжувати робити нові проєкти, працювати, надихатися їхньою роботою. І от ця дорога, ці люди, яких ти зустрічаєш — вони насправді і є найважливішою частиною «Оскара».

— Що треба знати, щоб уміти захистити ідею свого фільму для його подальшого втілення та реалізації? Які аргументи, обставини можуть бути вирішальними у такій комунікації?

— Окрім того, щоб ідея була хороша, тут нічого й не додати.

Ідея має бути оригінальною, резонувати з проблемами сучасності. Вона повинна цікавити суспільство, а не тільки тебе. Тому що продюсери шукають теми, які резонують з людьми, глядачами.

І ще з власного досвіду, також головне — це пристрасть режисера. Коли продюсери та компанії, які дають гроші на виробництво кіно, бачать в режисері вогонь та пристрасть до ідеї — вони теж загораються. Тобто завдання не вибити гроші з когось, не переконати у чомусь, а запалити людей своїм баченням. І це головне в роботі режисера: коли в тебе є бачення, і ти ним запалюєш людей, які з тобою працюють над виробництвом фільму і тих, хто фінансує проєкт.

Це так само працює і в бізнесі, наприклад, коли підприємець шукає інвесторів для свого стартапу. Так само і в компаніях, коли працівник приходить з новою ідеєю до свого керівництва.

Якщо ти гориш ідеєю, то вона точно знайде людей, які розділять з тобою цю пристрасть.