Альона

Резюме
Бокатенко Альона Сергіївна
Майбутня журналістка

Освіта – фаховий молодший бакалавр («Центральноукраїнський інститут розвитку людини») , через рік отримаю диплом бакалавра («Центральноукраїнський державний університет імені Володимира Винниченка»)
Досвід роботи – Брала інтерв’ю в місцевої волонтерки, проходила практику в редакціях «Кіровоградська правда» та «Гречка», в «Кіровоградській правді» залишилась недовго працювати, є власні внески в газету, також знімала фото і відео, які були опубліковані в газеті та в соціальних мережах.

Інтерв’ю в волонтерки з села Богданівка
-Доброго дня, мене звати Альона, як я можу до вас звертатись?
-«Оксана»
-А по-батькові?
-Іванівна, ну по-батькові не люблю
-Добре
-Ну почнемо з теми волонтерства, чому та як ви вирішили стати волонтером?
-«Я не вирішила, так сталось,я до цього зовсім не йшла, в мене не було такої цілі, взагалі не люблю слово «волонтер», тому що в своєму житті не раз стикалася з волонтерами й не дуже з гарними, для мене більш імпонує людина яка допомагає та робить все можливе, але нас називають волонтерами, тому ми змушені з цим змиритися. Чому вирішила? Не вирішила, так сталося, через те що в свій час чоловік моєї доньки, він був військовий, йому потрібна була автівка, ми зверталися до багатьох волонтерів, але нам ніхто не допоміг, тому ми вирішили взяти це в свої руки, почали збирати кошти, до речі, кошти були зібрані через 4 години (145 тисяч гривень). Потім стала потреба в коптері, нам знову відмовили, зібрали за 6 годин, нам допомагала Дар’я Валова, кошти збирались на її карту. Потім зібрали ще на одну автівку, нам допомогли. Одна людина цього не робить. Це тільки разом, гуртом можна добитись певної мети. Потім збирали ще на коптери, на жаль збір на третій коптер обірвався, коли загинув наш Валера, і тоді ми вирішили що не можемо покинути хлопців і так ми стали волонтерами».
-Добре, дякую за відповідь. А окрім волонтерства ви ще чимось займаєтесь?
-« Так, я працюю в лісовому господарстві бухгалтером, тут я працюю 20 років, це моя основна робота, мій заробіток»
-А не заважає одна справа іншій?
-« Це тяжко, через те що робота бухгалтера не фізична, а розумова, і постійно потрібно щоб мозок був в напрузі, а інколи він вимикається повністю, тому це тяжко»
-Чи допомагає вам родина з цією благою справою?
-«Так, якби не моя родина, я б ніколи сама не впоралась. Моя донька шукає, допомагає зібрати кошти, син завжди за рулем, допомагає грузити, тому без них ніяк»
-Які ви емоції отримуєте, коли допомагаєте ЗСУ?
-«Я скажу так, в людей різне поняття що таке щастя. В одних – кошти, для інших – поїхати кудись відпочити, для мене – це коли в моїй родині всі живі та здорові. На жаль, на сьогодні повного щастя отримати не можу, але отримую задоволення та певну радість, коли допомагаю тим, хто в цьому потребує»
-Дякую за відповідь. Оксано, а як ви справляєтесь зі стресом та навантаженням під час такої справи?
-«Це дуже цікаве запитання, на яке в мене напевно й немає відповіді, мені часто говорять про те що я маю відпустити трішки це все, та дати собі розвантажитись, бо інколи приходять дуже погані звістки. Справлятися дуже тяжко емоційно, я знаходжу відпочинок в квітах, дуже сильно люблю квіти, ще люблю їздити в сусіднє село і просто побути в тиші»
-Дякую, трішки відійдемо від теми волонтерства, розкажіть про найкращий день свого життя, який він був?
-«В мене їх було 2 – це народження моїх дітей»
-Оксано, чи є у вас мрія, яку ви б хотіли здійснити?
-«Мрія є, я мрію підійнятися на повітряній кулі, дуже сильно боюсь висоти, але хочу перебороти свій страх, ще хочу підійнятися в гори - це спільна мрія нашої родини. Після перемоги ми обов’язково поставимо прапор на вершині гори. Ну звісно, єдина мрія всієї України – це перемога!»
-Дякую за відповідь. А як ви відсвяткуєте перемогу?
-«Це питання звучить часто, я не знаю як на нього відповісти, не знаю що бути робити, адже багато чого я втратила за цей час, не знаю які в мене будуть емоції, мабуть родиною поїдемо до хлопців, яких вже немає, будемо святкувати з ними, адже ця перемога їхня. Перемогу мають святкувати ті, хто її здобуває, а ми поруч з ними»
-Оксано, чи вам дякують за те що ви займаєтесь такою благою справою, якщо так, то яким чином?
-«В мене є одне життєве кредо — ніколи не чекай подяки, за те що ти зробив, якщо ти щось робиш та чекаєш подяки, то це ти робиш не від чистого серця. Для мене найкраща подяка – це те щоб залишились живими. В хлопців майже немає часу щоб подякувати, бувають випадки, коли привозиш те що їм потрібно, вони просто хватають і біжать назад. І взагалі – найбільша подяка це те, що ми тут живемо. Не вони мають нам дякувати, а ми!»
-Оксано, дякую за відверті відповіді та неперевершену бесіду.

(Сторінка з газети «Кіровоградська правда»)