Марія

Ім’я: Чабан Марія Богданівна
Вік: 21
Місце проживання: Яворівський район, Львівська область
Освіта:
• Пнікутський НВК ( Начально-Виховний Комплекс, середня школа ) ( 2007-2016 )
• Крукеницький ОНЗ ( Опорно-Навчальний Заклад, середня школа-ліцей )
• Львівський Національний Університет імені Івана Франка ( з 2018 ), факультет іноземних мов, кафедра англійської філології.
Знання мов: іспанська C1, англійська C1, українська ( рідна мова ), російська C2, білоруська А2
Досвід роботи: викладання іспанської мови в онлайн школі Megusta (серпень 2022- до тепер).
Досягнення: фіналістка всеукраїнського конкурсу перекладу « Львів Європейський 2021 » з іспанської і англійської мов, увійшла у список 26 найкращих з іспанської мови. Маю гарний досвід у спілкуванні з іноземцями з різних країн, а саме: Мексика, Еквадор, Аргентина, Іспанія, Перу, Колумбія, Коста Ріка, Венесуела, Панама.
Особисті риси:
• Відповідальність;
• Працьовитість;
• Пунктуальність;
• Стресостійкість;

Тексти:
Ви не повірите, але це ТАК!!

Мій розум звик пливти човником по річці з випадкових думок. У цій доволі шумній течії винакає стільки всього, що розум не завжди вникає у розмову, а особливо у великій компанії

Саме тому під час теревень я мовчу. Моя увага переключена на річкові пригоди мого мозку. Вона спостерігає за ними пильно. Внаслідок цього я пропускаю репліки, якими можна було б підтримати розмову.

Звісно, це не може пройти повз екстровертів.

- "Ти хоть колись говориш??"- питають мене традиційно приголомшеним тоном з елементами нерозуміння

Ви не повірите, але... ЗВІСНО. Я вмію говорити. Просто, моя участь у розмові не завжди активна. Пусті балачки, теми "ні про що" доволі енергозатратні. Вони виснажують емоційно, вичавлюють сили з мене, наче з губки воду. Особисто мені легше і цікавіше підтримувати розмови на глибокі теми. Це один із способів мене розговорити. Якщо хтось зачепить важливе питання, то я вже не буду таким мовчуном. Це саме той розмовний напрямок, по якому ходить мій язик. Дані обговорення принесуть мені позитивні емоції.

я вмію говорити. Не хвилюйтесь так.

там мене не знайти

Танці стали невід'ємною частиною святкової події. До них ще додають музику і яскраве світло, яке перемикається кожної секунди.

Згідно з точкою зору багатьох людей, це додає позитиву, класно вписується в атмосферу і заряджає енергією для танцювальних рухів.

Проте, тут я входжу у меншість. Моя нервова система цього не витримує. Так, інтроверти бувають не тільки мовчазні. У них є ще набір певних якостей, які не завжди співпадають у всіх тихоголосих людей. Тобто, не кожен інтроверт є чутливим. Та я є. І опишу свій стан, коли ця риса проявляється.

Світло з частим перемиканням з одного кольору на інший, динамічні пісні на максимальній гучності, радісні вигуки присутніх змушують мене добряче напружитись. Мої очі розбігаються, не знаючи як уникнути яскравого світла. Воно їх нав'язливо смикає. Волосся прикриває вуха від цього шуму. Тіло наче заморожується від найзимнішого морозу. Рухи стають обмеженими. Дискомфорт вмить захоплює мої емоції. Я відчуваю нагальну потребу піти з такого місця.

Там мене знайти важко

Ви цього просто не помічали

Один момент словесного подиху здатен викликати емоційний ураган всередині інтроверта. Такий вихор хвилювання провокується лише одненькою фразою:

- "Я новий вчитель, хочу познайомитися з вами. Зараз кожен розповість кілька слів про себе"- з ентузіазмом каже наставник.

Проте, коли вуха переклали звукові хвилі на мову слів, у свідомості тихоголосої людини виникають паніка і жах. Кожна буква, кожен звук запускає холодну тінь по всій шкірі, напруга робить тіло своєю маріонеткою, керуючи ним ниточками занепокоєння.

Усвідомивши неуникності виклику розповісти міні-біографію, інтроверт несміливо, неймовірно м'яко вимовляє власне ім'я і кілька слів про своє хобі. На цьому коротка презентація закінчується. Внутрішній подих полегшення розстелюється теплим ехом по всій душі. Стоп. Занадто рано.

"Вибач, ти можеш сказати те саме, але голосніше?"- лунким і неприємним громом ця репліка оглушує ітроверта.

Опісля ллється льодяна злива, граючи сумну мелодію на серцевому фортепіано.

Такі миті нас досадно лоскочуть ширшавими пальцями.

Де бачу себе, крім дзеркала?

Тримати поруч маленьке люстерко не є необхідним для того, щоб побачити своє відображення. Це можна зробити ще по-іншому, тим більше, якщо ти інтроверт.

Думки, заглиблення в себе показують мені власне відображення. Я розглядаю кожну рису цієї картинки. Помічаю її різносторонність. Настільки все детально. Усі компоненти показують щось своє. Спогади, кадри з фотоплівки свідомості, певна тема з минулого чи задуми на майбутнє складають пазл в одне ціле. Я розумію себе у цілому, коли бачу готове "віддзеркалення" у потоці думок. У ньому відбиваюсь я.

дзеркала не треба

Слабка точка

Кажуть, час швидко біжить. Жодна земна істота не встигає за його темпом. Тому всі намагаються робити завдання якогомога скоріше. Навіщо чекати зайві секунди? Кому треба? Інтровертам треба

Вдумливі люди звикли ретельно осмислити метод виконання чогось чи свою відповідь на глибоке і глобальне питання. Швидкий темп тільки псує якість результату.

Нам треба час, щоб скласти з слів-конструкторів монолог-вежу. От тільки ми стараємося зліпити перші блоки до купи, їх тут же руйнує оце "кажи швидше". Саме такий підхід веде інтровертів до руїни хвилювання. Це відчуття не дає їм спокою під час формулювання усної відповіді за короткий термін. Доводиться висловлюватися з періодичними паузами.

Це неправильно вважати нас людьми, які "туплять". Процес мислення є трішки часозатратним, щоб дати час нашому мозку сформулювати максимально хороше висловлювання аби не було потреби пояснювати сказане кілька разів.

Інтроверти це люди, яким краще звертатись до довготривалої пам'яті- сховища наших спогадів і досвіду. Засоби для формулювання висловлення на ту чи іншу тему беруться саме з неї. Знайти потрібне для певного моменту не так і легко, потрібно уважно пошукати. А для уваги треба час. Нема його. Складно.

дайте подумати

Многогранність

Наша рідна мова формує світосприйняття. У момент озвучення якоїсь комбінації звуків наші думки вже вимальовують картинку.

🇺🇦Тобто, коли ми чуємо слово "сон", то відтворюємо зображення: вимкнене світло, зоряне небо, відновлення сил, неймовірні витвори людської уяви під назвою "сновидіння".

🇰🇷Носії корейської мови ототожнюють це поєднання трьох букв з частиною людського тіла. 손 "сон" означає кисть руки. При лунанні цього слова, вони згадають вигляд зап'ястя, на якому розташована долоня

🇪🇸🇲🇽Для тих, кого виховала іспанська мова, результат буде ще інший: son означає "вони є". Такі люди будуть чекати на продовження речення або завершать це у себе в голові

Перед нами одне маленьке слово, але здатне відтворити себе у різних ракурсах.

Треба придивитися

Так звично бачити траву зеленою, воду прозорою, веселку різнокольоровою. Усі ці забарвлення злилися з буденністю. Проте, ми щоразу дивуємося, коли бачимо очі одне одного. Відтінок ока сприймається неспокійно, наче щось екзотичне.

Під час занурення у цей океан, ми відкриваємо для себе неймовірні барви: сіро-голубі очі навіюють нам холодний туман, який повзає по ожеледиці, закривши усе; зелено-карі дарують нам відчуття осіннього тепла із маленькою кількістю зелених листочків на деревах; синьо-зелені провадять до тропічних вод і спекотного літа.

Не вдається лише при одному погляді зрозуміти справжню кількість кольорів. Кожен з них уклав союз і вже позбувся своєї унікальності для того, щоб утворити нову, загадкову барву.