Багато мільйонів українців стали внутрішньо переміщеними особами та змінили місце проживання. І вони можуть бути потенційними кандидатами на роботу. Про свій досвід працевлаштування ВПО і співпрацю в інтерв’ю PR-директору Work.ua Максиму Пилипенко розповіла Олена Семидоцька, керівниця відділу по роботі з персоналом мережі магазинів компанії Varus.

Олена Семидоцька
Олена Семидоцька
керівниця відділу по роботі з персоналом мережі магазинів компанії Varus

— Розкажіть, як ваша компанія працює під час повномасштабного вторгнення, що з персоналом?

— Ми розуміємо, що є критичною ланкою і попри все, щоб це не було — бомбардування або щось інше, повинні надавати населенню харчові продукти. Перш за все ми подумали про наші магазини в Донецькому регіоні та співробітників. Там було вісім магазинів. Ми одразу зі всіма зв’язалися. Були люди, які хотіли поїхати, — ми допомогли вивезти їх, забезпечили житлом та їжею, роботою у містах присутності. З Донецької області ми вивезли 200 людей і швиденько законсервували там бізнес, щоб їх убезпечити.

Також у нас багато людей поїхали з країни або переїхали на захід, тому що їм було страшно. Тоді наш вже маленький штат взяв на себе великі об’єми товару. Наші колеги з офісу вишукували продукти усюди, щоб вони були на полицях. Весь центральний офіс спустився в магазини, щоб допомагати викладати товар першої необхідності.

Це були перші тижні коли ми ще не розуміли як ми будемо жити. Коли вже трошки з’явилося розуміння, що це все ж таки війна, це повномасштабне вторгнення і воно не закінчиться одразу, швиденько почали перестроювати свій вектор. Тому що ми компанія для людей і про людей.

Ми не тільки націлені на свого зовнішнього клієнта — покупця, а і на внутрішнього — працівника. Ми забезпечили наших людей житлом, кому це було потрібно, тому що багато хто втратив його через перші масовані ракетні атаки. Дехто повністю втратив оселю. Ми забезпечили наших співробітників речами, посудом, харчами. Це була дуже велика праця, зроблена з нашого боку.

Потім постало питання, що треба ж таки більше рук, тому що всі товари, які надходять у магазин, потрібно виставляти. Тоді ми почали шукати персонал.

— Які виклики постали перед HR-ами компанії Varus?

— На початку дуже важко було взагалі знайти людей, які хочуть працювати, бо не було впевненості в завтрашньому дні. Хоча ми довго на ринку, всі знають хто ми та що свідомі як бізнес, надаємо гарантії, але люди зовсім не хотіли працювати. Вони хотіли безпеки та виїжджали.

Ми дійшли до квітня і почали отримувати резюме від внутрішньо переміщених осіб. Наші власники бізнесу та керівництво сказали, що ми в першу чергу найматимемо ВПО. Ці люди залишили свої домівки, вони їдуть без нічого, їм потрібні якісь гроші. Ми повинні допомагати країні та своїм громадянам тим, що ми можемо надати — роботою, і це було ключовим.

Я пишаюся тим, що з моменту вторгнення ми платимо стабільну заробітну плату і ніколи не було затримок. Також ми надаємо безкоштовні обіди нашим працівникам-переселенцям. Люди з гарячих точок приїжджали в Дніпро як у хаб, тому до сьогоднішнього моменту ми компенсували частину оплати проживання. Тобто, ми допомагали нашим громадянам у всіх можливих аспектах, щоб їм було комфортно. За 2022 рік ми працевлаштували 730 ВПО по всій країні. Не скажу, що було легко працювати з переселенцями, але ми з цим впоралися.

— Впродовж минулого року ви найняли 730 внутрішньо переміщених осіб. Скажіть, будь ласка, на які посади ви наймали людей?

— Це були різні посади, від лінійного персоналу: вантажники, продавці, касири, кухарі та пекарі (оскільки у нас власне виробництво), до адміністративного складу магазинів: заступники керуючих й таке інше. Ми задіювали всі посади, які були вільні на той момент.

У нас було небагато вакансій, тому що люди в Дніпрі, Кривому Розі, Києві загалом залишилися. Мало хто з них захотів виїжджати та знову ж таки, вони знали, що ми допоможемо їм у складній ситуації.

Наприклад, у Нікополі, який кожен день обстрілюють, працює лише один наш магазин. Ми розуміємо, що людям потрібні продукти. Тому ухвалили рішення що будемо допомагати людям, які там працюють, бо вони кожен день під обстрілами. Нещодавно в дім нашої співробітниці прилетів снаряд. Ми організували повністю відбудову цієї будівлі, забезпечили колегу технікою і речами. І також само з ВПО.

— 730 осіб, це була заміна співробітників, які виїхали та звільнилися, чи це розширення і відкриття нових магазинів?

— Ми прийняли 730 людей протягом року. Ми не утримували людей, бо розуміємо, якщо звільняють якийсь населений пункт, наприклад Херсон, частина цих людей звільняється і повертається додому. Був випадок, коли у лютому 2023 року в Дніпрі на Перемозі ракета влучила у будинок, люди злякалися і поїхали вглиб України. Якщо вони згодні переміщатися в ті міста, де у нас є представництво і магазини, ми їх просто переводимо, якщо ні, ми відпускаємо людей. У нас не було дуже багато вакансії, але ми намагалися надавати допомогу в межах своїх можливостей.

— У яких містах працевлаштовували ВПО?

— По всіх містах, де є наші магазини. Перша хвиля переселенців прибула до Першотравенська, Павлограда та Дніпра, оскільки вони є найближчими до Донецької області. У нас у Донецькому регіоні було 230 співробітників. Вони розселилися по всій країні, у Кривий Ріг, Київ, Запоріжжя, Магдалинівку — хто куди хотів і мав змогу переїхати. Щоб вивезти людей разом з дітьми та речами, ми замовили автобуси. Для переселенців ситуація була дуже важкою, в один день вони втратили будинки, роботу та рідних людей.

Але ми вихопили багато кваліфікованих спеціалістів-переселенців, які не могли знайти роботу за своєю спеціальністю. Ми допомогли їм знайти нову роботу та розвиватися професійно.

— Автобусами та житлом ви допомагали своїм працівникам, які виїжджали, чи ви загалом вивозили ВПО?

— Перш за все це були наші співробітники. Але коли ми бачили, що в автобусі у нас були вільні місця, допомагали й іншим людям.

Ми тісно співпрацюємо з центром зайнятості, у них є хаби. Наприклад, центр ВПО з Маріуполя: там ми допомагаємо харчами, побутовими речами, проводимо ярмарки, зазиваємо на роботу. Ми повинні завжди нагадувати про себе і що готові наймати на роботу.

— Багато переселенців зараз на заході країни. Яка у вас частка людей там працює, в яких містах?

— У нас на заході поки що немає магазинів, але, може, скоро будуть. Найбільша кількість переселенців у нас зараз працює у Дніпрі, Кривому Розі, Запоріжжі, Києві. Ще у таких маленьких містах як Павлоград, Першотравенськ, Царичанка.

— Які плюси ви помітили у працевлаштуванні ВПО?

— По-перше, їх багато і є з кого вибирати. Якщо розглядати переселенців для найму, не буде дефіциту кадрів. Велику кількість людей з компетентностями, які потрібні вашій компанії, можна знайти.

По-друге, приємним бонусом для компанії є те, що держава компенсує частину витрат. Якщо ви правильно зареєструєте, ще й отримаєте покриття частини коштів. Найм персоналу — це дорога операція, яка містить оцінку персоналу, кадровий документообіг та витрати компанії на підготовку нового співробітника. Однак, зараз можна швидко знайти достатню кількість персоналу будь-якої категорії. Багато переселенців потребують заробітку, і ви можете знайти тих, хто потрібен вашій компанії, починаючи від вантажників і закінчуючи керівниками магазинів.

Багато людей мають великий досвід в інших мережах і компаніях, а також класні управлінські якості. Цьому не навчитися швидко, тому таких людей треба «вихоплювати» з ринку.

— А зворотня сторона?

— Переселенці як швидко приїжджають, так само швидко від’їжджають. Але є люди, яким сподобалася компанія та місто, і вони залишаються. Також, якщо у переселеної особи велика сім’я, наприклад, троє дітей, то їй може не хотітися працювати, оскільки держава надає соціальні виплати, і немає потреби ходити на роботу.

Ще одним мінусом є більш прискіпливий відбір людей, оскільки не всі люди розділяють цінності та місії компанії.

— Як ви переводили ці мінуси в плюси?

— Насамперед, якщо людина бажає звільнитися та переїхати, ми пропонуємо їй роботу в інших точках мережі й надаємо відпустки на період переїзду сім’ї. Завдяки цьому майже 50% працівників залишилися в компанії та мали змогу змінити місцеперебування. Ще ми допомагали у працевлаштуванні родичів переселенців.

Крім того, здійснюємо постійну комунікацію з працівниками та надаємо психологічну підтримку. Наші HR-фахівці пройшли спеціальні курси. Також ми пропонуємо навчання та розвиток в компанії, безкоштовні курси з професійного розвитку.

Раз на два тижні ми проводили ярмарки для переселенців і пропонували їм роботу.

— На рівні керівництва компанії ви вирішили брати на роботу перш за все ВПО. У вас було розроблено програму найму людей, проведено навчання для рекрутерів, окрема карта спілкування з працівниками, правильно?

— У нас налагоджені бізнес-процеси з найму різних верств населення, і ми маємо мапу адаптації нових співробітників. Під час вторгнення нам навіть видали нагороду для HR за успіхи у психологічній підтримці працівників. Ми навчили наших HR-ів та керівників магазинів, як забезпечити першу психологічну допомогу.

У роботі з ВПО нам допомогли знання методів заспокоєння — як швидко вивести людину зі стресу або ступору.

— Люди, яких ви працевлаштовували, у вас працювали за своєю професією або змінювали її? Вони підіймалися по кар’єрній сходинці чи спускалися?

— Були різні ситуації. Якщо людина мала досвід керівництва, ми пропонували керівні посади з урахуванням їх наявності. Якщо ж людина згодна була працювати на посаді нижчого рівня, ми пропонували перспективу навчання.

Протягом війни ми відкрили 4 магазини в Києві, розширювали штат, і люди займали керівні посади. Ми також давали можливість перекваліфікуватися лінійному персоналу. Наприклад, якщо хтось хотів працювати касиром, але у нас не було відкритої вакансії, ми пропонували навчитися на пекаря, піцайоло та інше. Ми давали людям можливість вибирати новий вектор для розвитку.

— Ви говорили, що ВПО отримують виплати і їм не хочеться працювати. Але я багато чув і читав коментарів, що роботи просто немає або важко її знайти. Як ви спілкувалися та які аргументи знаходили, коли люди не хотіли працювати?

— Коли хтось вже працевлаштувався до нас, він розповідав знайомим і родичам, радив нас. Тоді, коли людина до того вагалася, чи треба йти працювати, почувши пораду починає розмірковувати. Отак 2% людей до нас прийшли, які до того жили на виплатах. Спрацював наш бренд і «сарафанне радіо».

— У вас були створені якісь особливі умови для ВПО? Або вони для всіх співробітників однакові?

— Ми не можемо ображати наших наявних співробітників, тому умови для всіх однакові. Але єдине, переселенцям ми протягом пів року компенсували частину витрат на проживання та проїзд.

Коли працівники виходять на роботу, видаємо форму та надаємо безкоштовні обіди. Також ми маємо бонусну систему — працівники отримують 20% від покупки нашої власної кулінарії та кондитерських виробів назад на картку. Це означає, що якщо вони купують продукти для дому, ми повертаємо їм гроші на наступну покупку.

Також у нас є підтримка від юристів. Якщо виникає якась неприємна ситуація, можна їм зателефонувати та отримати консультацію. Також є гаряча лінія першої психологічної допомоги, де людину не тільки вислухають, а й дадуть пораду.

Ще ми допомагали переселенцям з документами, підказували, куди піти, що з собою взяти, як оформитися й таке інше.

— А які найкорисніші для ВПО бенефіти від компанії ви б виділили?

— Найбільш затребуваною для працівників-переселенців є вчасна виплата зарплати, що ми й робимо. Всі знають, що в точні дати надходить зарплата. Тоді люди не відчувають з приводу цього додатковий стрес.

Також це безкоштовне харчування протягом робочого дня. Ми порахували, що кожен співробітник економить від 2000 грн на місяць. Також це компенсація частини вартості житла й психологічна підтримка.

— Наскільки допомога з документами була затребувана серед працівників-переселенців?

— Дуже, тому що бувало, коли люди терміново виїжджали, брали з собою тільки паспорт. По прибуттю їм треба було відновити ІНН, трудову книжку й інше. У незнайомому місті для переселенців це все був важкий і довгий процес. Наші HR-и навіть збирали працівників у групи і йшли разом розбиратися з документами, оформлювати потрібні документи й інше. Це комунікація з людьми 24/7.

— Чи змінилися в ейчар-працівників функціональні обов’язки?

— Нічого не змінилося, а лише додалося :)

Ми HR-и, ми не тільки наймаємо, ми є і психологічна допомога, і бордо довідок й інше. Наші HR-и, вони ж працюють і в «полі», а не тільки в офісі. Вони ходять по наших магазинах, спілкуються з людьми.

Дуже вдячна своїй команді, яка в такі тяжкі часи піклується про наших людей. Вони знали, у кого з працівників яка біда, у кого яке щастя, всім допомагали, ходили на ярмарки та розповідали про компанію, волонтерили, фасували та пакували для звільненого Ірпеня продуктові набори, надавали психологічну допомогу.

— Бачив коментарі, що переселенцям важко знайти роботу, тому що важко розмовляти українською мовою? Як у вас з питанням мови?

— Я сама виросла в російськомовній сім’ї, навчалася в російськомовній школі й досі думаю російською. Це моя проблема. Мені теж дуже важко розмовляти українською, але є стандарти.

Якщо людина працює в торговій залі (касири, продавці й інші), вона повинна за законом надавати послуги українською. Але ж ті, хто працює в пекарні та цехах — можуть розмовляти хоч англійською.

Тож ми пропонували працівникам, яким важко розмовляти українською, пройти невеличкі курси (ми робили онлайн-навчання з української мови).

Ще у працівників завжди під рукою є невеличкі стікери з нагадуваннями по стандартному речовому модулю. Також ми пропонували тим, кому важко, професії, які поза межами торгівельного залу.

Наше онлайн-навчання української також допомогали людям, які хотіли розмовляти. Вони могли долучитися до уроків з телефону, чи подивитися вдома запис. Також у нас є велика онлайн-бібліотека з книжками українською для співробітників.

— Ще цікавить таке питання: що буде далі з ринком праці, зарплатами, брендом роботодавця?

— Ринок праці перенавантажений — всі ми знаємо цифри, що в цьому році планується 28% по безробіттю. Для нас, як для роботодавців, це добре, бо ми знаємо, що можемо швидко та оперативно заміняти персонал.

Тобто у нас, роботодавців, кадрового голоду не буде, але ми, як бізнес, повинні допомагати людям отримувати зарплату.

Ми повинні не боятися наймати переселенців, не боятися в них вкладати, тому що це напряму працює на наш бренд. Якщо ми зустрінемо людей з посмішкою, закохаємо в себе, коли люди повернуться на деокуповані території, наприклад у Херсонщину або в Бердянськ, вони захочуть працювати на нас далі, будуть чекати на відкриття.

Читайте також