У минулому автор «Франчески» працював ведучим новин і готував репортажі з гарячих точок. А сьогодні він — оператор корекції траєкторій Центру керування польотами в NASA. Звучить неймовірно, правда?

«Спочатку моя бідна голова трохи не луснула. Коли я дізнався, чим саме займатимуся, моя перша думка була — непомітно втекти. Але мені сказали: "Ти зможеш". І ні секунди не дали в цьому засумніватися. Хоч я не просто сумнівався — я просто не вірив, що все це осягну».

Але нині Дорж вправно пересуває супутники, знімає телеметрію, відстежує і розраховує тенденції відхилення та завалення. І робить все це зі своєю фантастичною напарницею Франческою. Саме їй та іншим колегам Дорж Бату присвятив спочатку свій україномовний блог, а згодом і книгу «Франческа. Повелителька траєкторій», яка стала справжнім хітом, бо попри те, що вони працюють у серйозній організації і їхня робота пов’язана з величезною відповідальністю, виявляється, розраховувати траєкторії руху супутників може бути дійсно веселим заняттям.

«Жарти — неодмінна частина моєї роботи. Напруга в командному центрі часом сягає такої сили, що нам деколи просто необхідна психоемоційна розрядка. І найчастіше об’єктом жартів стаємо ми з напарницею. То вона мене розіграє, часом жорстоко, то я її потролю. Словом, весело».

І якщо вам здається, що робота в НАСА — це дуже серйозно, то ви, безумовно, праві. Але якщо відкинути з неї зоряність, космічність, секретність та надзвичайність будь-якої помилки, то в цих замальовках робочих буднів, ви з легкістю впізнаєте своїх колег і робочі моменти. І ось чому можете навчитися.

Урок 1. Підтримуйте колег, коли бачите, що їм це необхідно

«Не все ми можемо зробити самі. А допомогти Франческа хрін сама попросить. І коли не може впоратись сама — гірко плаче. Тоді треба взяти її за плечі, посадити в куток, тицьнути в руки чашку з кавою та шоколадку і зробити допомогу за неї. На те ми й друзі».

«Тож депресія чи не депресія, але доки є робота і той, хто тебе штурхне, дурнею мучитися ніколи».

«Часом, щоб когось підтримати, зовсім не обов’язково давати поради. Вистачить поплакати чи посміятися разом. Розділити біду чи радість».

Урок 2. Хороший керівник бере вогонь на себе

Навіть якщо це справжній вогонь та майже пожежа, яку влаштувала його підлегла. Навіть, якщо вона притягнула на роботу клопа і переполохала тим важливих гостей. Застрягла в туалеті чи розбила бейсбольним м’ячем скло.

«Я штовхнув двері, і ми зайшли в кабінет.

— Г’юстон, у нас проблема! — полковник одірвав погляд від паперів і витріщився на нашу доблесну двійку.

— Ну що знову? — оце „знову“, чесно кажучи, трохи зачепило. Ніби ми щодня творимо якусь шкоду.

— Що значить „знову“? Ми просто вікно розбили. І це вперше.

— Де розбили?

— У командному центрі, вікно з пункту зв’язку до пультів.

— Як?

Франческа втягла голову в плечі.

— Бейсбольним м’ячем.

— ???

— Моя провина — не зловив подачу.

— Від неї? — полковник кивнув на напарницю.

— Угу.

— Слабак! — Весткотт хмикнув. Я гигикнув. Чессіна зітхнула».

Урок 3. Командна робота — все

Безліч разів Дорж прикривав Франческу, брав гнів полковника на себе. Вона, у свою чергу, підстраховує його. Одного разу вона навіть сама зробила всі розрахунки, поки її колега намагався позбутися шолома для американського футболу, в якому (не питайте як) застряг його вказівний палець.

«Робота в команді — це, без перебільшення, половина успіху. Ракети в космос не запускають одинаки-ентузіасти. Їх запускає велика і злагоджена команда професіоналів, де кожен досконало знає свою ділянку роботи. „Спеціалістів широкого профілю“ в НАСА просто немає. Тут кожен повинен бути фахівцем у своїй справі».

Урок 4. Не пліткуйте про колег. Або хоча б переконайтеся, що вони вас не чують

Історія про те, як Дорж випадково почув, як колеги порівнюють його з пандою, совою та Боратом — ось це вже дійсно про кожного з нас. «Ну скажіть, хто з вас не пліткує і не обговорює поза очі колег?!», — питає автор і має рацію. Але подивитися зі сторони й наступного разу добряче подумаєш перед тим, як пускатися в подібні розмови.

«— Думаєш, що я не знаю, що ви мене позаочі називаєте моржем? — відгукнувся старший офіцер. — Я, може, спеціально для цього вуса ростив!
— Так незручно, так незручно, пробач, пробач! — голосила напарниця, схопивши мене за руку».

Урок 5. Серед рівних немає «рівніших»

Дуже важливим уроком, який книга може дати читачеві, є абсолютно однакове ставлення до всіх, незалежно від раси, соціального стану, сексуальних уподобань і навіть... непереносність глютену.

Права рука полковника Вескотта сержант Сара МакМарті якось помітила, що деякі військові (а на базі в рази більше військових, ніж цивільних), попри безкоштовну їжу в їдальні, беруть із собою «судочки» з дому. З’ясувалося, що у шістьох на базі автоімунне захворювання — непереносність глютену, який був практично в усіх стравах. Так в NASA з’явилося спеціальне безглютенове меню, тому що всі мають бути в рівних умовах. І будь-яка дискримінація — це неприпустимо.

«Ні раса, ні віра, ні переконання, ні інтимне життя, якщо воно, звісно, не пов’язане з насильством над дітьми, чи тваринами, чи іншими людьми, — усе це не може стати на цій базі причиною дискримінації, поки я тут командир. Правило „don`t ask, don`t tell“ сім років як скасували. Мій міністр не бачить жодних перешкод для того, щоб представники ЛГБТ зі зброєю в руках захищали нашу країну! Я знаю, що не всі в підрозділі цькували Такера. Більшість стала на його захист. Хтось промовчав. Але це окрема історія. Я міг би розібратися з кожним, хто знущався з товариша, тим більше, що знаю всіх поіменно. Але я зроблю ось як. Увесь підрозділ протягом місяця носитиме на рукаві нашивку з райдужним прапором на знак підтримки рядового Такера. Сара вже замовила такі на „Амазоні“».

Урок 7. На будь-якій роботі є місце хорошим жартам

Особливо на складній та відповідальній, де без хорошої емоційної розрядки стає чим далі, тим важче. Тільки жартуйте по-доброму!

«— Я тобі зараз відкручу голову разом із шоломом!
— Тоді сама сьогодні працюватимеш!
— А я тобі трошки відкручу!!! Щоб працювати ти ще зміг, а ось тупо жартувати — вже ні!!! — пообіцяла добра дівчина».

Урок 7. Діліться знаннями

В книжці є епізод про те, як діти запускають ракету в космос. Так, вам не почулося: ДІТИ запускають ракету в космос. Вони проводять багато обрахунків зі своїми вчителями, разом із космічною організацією будують ракету і наприкінці, під контролем, запускають її.

І тут Франческа та автор з брутальних стьоберів перетворюються на наставників і психологів. І отримують ще одну професійну перемогу, коли ракета, керована дітьми, летить у космос. Втома від такої освітньої діяльності, пише Дорж, — наче зранку до ночі косив.

«Усе, що відбувалося зі мною в цю хвилину, здавалося мені химерним сном. Я, вчорашній журналіст, зараз учитиму дітей, які в майбутньому відправлятимуть ракети в космос. Це все було так нереально, що я мимоволі завис. Напарниця доволі сильно, як краб, ущипнула мене за бік».

А наостанок просто «золоті слова»: «Халепи бувають великі та маленькі. Просто не треба їх боятись».

Читайте також