Текстовий фрагмент розмови співзасновника Work.ua з редакторкою The Ukrainians.

Восени 2020 року співзасновник Work.ua Андрій Боровик став одним зі спікерів The Ukrainians Festival. Під час розмови з редакторкою онлайн-журналу Ярославою Тимощук Андрій розповів багато цікавого та корисного.

Про те, як команда Work.ua і він сам шукають натхнення, дотримуються принципу work-life balance та справляються з відповідальністю, читайте у статті, за яку ми дякуємо нашим партнерам The Ukrainians.

«А що якщо?» — з такого, здавалося б, простого питання 15 років тому виник сайт Work.ua. Спершу двоє його співзасновників — Артур Міхно та Андрій Боровик — самотужки телефонували потенційним роботодавцям і пропонували безплатно розмістити перші десять вакансій на їхній платформі.

Зараз у компанії працює близько 200 людей, і Андрій Боровик каже: «Нам передовсім важливо, щоб люди поділяли наші цінності».

— Що для вас є натхнення?

— Натхнення має дві складові. Спалах змушує запитувати: «А що якщо?» — якщо щось нове створити, придумати, втілити? Натхнення — це загалом про щось нове. Але цей спалах швидко згасає, якщо не отримує додаткової підтримки. І підтримка — друга складова. Вона може йти як зсередини, так і зовні. На кшталт слів: «Тобі все вдасться. Ти хороша людина. Треба спробувати. Треба починати!»

Наш з Артуром Міхно проєкт Work.ua почався саме зі спалаху. Артур сказав: «А що якщо ми створимо сайт з працевлаштування національного масштабу?» На той час таких сайтів вже було безліч, проте ми вирішили спробувати. І так ось скільки вже років працюємо. Коли хтось з нас каже «а що якщо?», то інший відповідає «так, спробуймо».

— Натхнення — важлива складова роботи будь-якої компанії. Як реалізовує натхнення ваша команда?

— Реклама багатьох ресурсів з працевлаштування побудована на ідеї, що все погано і тобі потрібно весь час вилазити з того «погано». Натомість ми поглянули на це з іншого ракурсу: не концентрувати увагу людини на негативному, а навпаки — допомогти повірити у себе, повірити у те, що ти можеш і мусиш йти далі. Ця ідея дуже захопила. Нашим гаслом стало — «Ти зможеш все», і це відразу спрацювало.

Навіть був момент, коли я сам зневірився, і Артур сказав ці слова. Ми побачили, що це спрацювало не просто для когось, а й на нас самих. Ми не хотіли витрачати гроші на рекламу, щоб сказати: «Погляньте, які ми хороші». А хотіли говорити: «Ти крутий, подивись, як багато ти можеш!» І те, що ми надихаємо нашою рекламою, звісно, і захоплює нас самих.

— Як надихаєте команду проєкту?

— Над проєктом Work.ua зараз працює близько 200 людей. Безумовно, що більше людей у компанії, то важче сфокусувати всіх в одному керунку і рухатись разом. Нам допомагає те, що проєкт має ясну та хорошу місію — надавати найкращий сервіс з пошуку роботи в Україні, допомагати людям ставати щасливішими, щоб розвивати нашу країну.

Тобто ми не лише надаємо послуги, а й хочемо, щоб це був спільний рух, щоб змінювалося життя окремої людини, а згодом — і всієї країни. Це дає натхнення, коли ти та твоя команда працюєте не просто заради грошей, а поділяєте цінності компанії, разом з якою рухаєтеся вперед.

Одна з наших цінностей — відповідальність як привілей. Коли ми почали розширювати компанію, то зрозуміли, що вдвох з Артуром не можемо усього контролювати, певні обов’язки доведеться делегувати. З одного боку, для людей, на яких покладали ці обов’язки, це було додатковим навантаженням, а з іншого — це «відповідальність як привілей», натхнення. Саме ти відповідальний, як щось буде працювати й реалізуватися. Коли людина підхоплює цю відповідальність і все вдається, то це справді надихає.

— Як зберегти довіру та не боятись масштабувати компанію?

— Довіра — це дуже важливо. Проте довіряти не так просто. Мені було важко відпустити свої певні обов’язки й довірити їх комусь іншому. Ти маєш віддати «кермо» й бути готовим до того, що щось може не вдатися так, як ти собі планував. Але коли людина, якій ти довіряєш, бачить, що ти на її боці та готовий допомогти, то воно вартує того, щоб відпустити й довіритися.

— Як команда Work.ua зберігає продуктивність у часи пандемії?

— Уявімо карцер — кімнату, де людину залишають наодинці, щоб у такий спосіб покарати. Якоюсь мірою, так сидіти, як ми зараз сидимо, зачинені по домівках, — це і є карцер. Це має великий вплив на суспільство і є значним викликом для компаній та колективів. Тому передовсім ми найбільше намагались зберегти спілкування: проводили різні відпочинкові зустрічі в Zoom, обговорювали книги, фільми, просто спілкувались.

Проте, хай там як, — це лише косплей реального життя. Тому дуже важливо не лише в умовах звичного життя, а саме зараз надавати одне одному підтримку, казати: «Ти зможеш все».

— Один із постулатів бізнес-літератури каже, що криза не лише кидає виклики, а й дає нові можливості. Які нові можливості ви знайшли для компанії?

— Я ціную свою роботу і нашу команду за те, що ми можемо робити щось, що справді допомагає українцям. Наприклад, раніше ми втілювали проєкт, який допомагає людям з інвалідністю знайти місце роботи. Ми зробили на сайті окремий розділ з вакансіями, де можна знайти спосіб реалізувати себе.

Під час пандемії, за допомогою певних відсотків із продажів, ми зібрали понад мільйон гривень, на які придбали для лікарень медикаменти та обладнання. Я дуже вдячний усім роботодавцям, які підтримали цю ініціативу. Це неймовірно, коли різні бізнеси кооперуються, щоб допомогти тим, хто потребує. Також ми додали розділ з вакансіями «Робота вдома», щоби людям було простіше шукати. Такі проєкти та відгуки людей надихають працювати далі й створювати щось нове.

— Як ви відбираєте людей до команди проєкту? Як дбаєте про спільність?

— Нам передовсім важливо, щоб люди поділяли наші цінності. Наприклад, щоб вони справді були зацікавлені допомагати як конкретній людині, так і загалом сприяти розвиткові України.

А ще — дуже важлива довіра. Рік тому я очолював відділ вебдизайнерів. Це досить вразливі до критики люди, тендітні за своєю творчою натурою. Їм важко показувати свої роботи одне одному, проте ми почали це практикувати, щоб удосконалюватися. І в цьому була важлива атмосфера довіри, коли ти хочеш порадитися з колегою і можеш сам попросити або запропонувати допомогу. Це відчуття, коли знаєш, що поруч є хтось, на кого можна опертися, — прекрасне.

— Як уникнути емоційного вигорання? Який має бути баланс між професійним та особистим?

— Перш за все, щоб бути щасливим, треба вибрати роботу, яка тобі справді подобається. Якщо ти вимушений йти до офісу і якнайшвидше тікаєш звідти, то, найімовірніше, ти робиш щось не те. Маєш віднайти заняття, яке тобі до душі. І це задоволення залежить не тільки від того, що ти робиш, а й у якій атмосфері та з ким.

Наприклад, гості нашої компанії завжди запитують: «А чому тут усі так усміхаються? Що сталося?» Насправді нічого, просто коли людина в безпеці, знає, що ніхто на неї не кричатиме, то, звісно, вона спокійна. Це важливо.

З іншого боку, коли робота справді твоя, все ж є загроза. Наприклад, я як співзасновник компанії розумію: скільки б не працював, можна ще. Кожен мій крок завжди буде кроком уперед. Але тут важливо дотримуватися принципу work-life balance, коли у твоєму житті є не тільки робота, коли ти маєш на що перемикати увагу.

Якщо почитати літературу про депресію, яка є кінцевою точкою для людини з вигоранням, то там радять займатися спортом, мати хобі, спілкуватися з людьми, знаходити нові заняття. Це все можна робити, щоб не доходити до цієї кінцевої точки. І що раніше починаєш, то легше буде подолати вигорання. І, звісно, коли у вас є сім’я, діти, то важливо приділяти їм час, щоб не було конфлікту — «або я, або робота». У всьому має бути баланс.

У котромусь із фільмів я почув фразу: «Щастя — це коли ти щасливий йдеш на роботу і щасливий повертаєшся з неї». Це і є той баланс. І треба шукати можливостей, щоб його спіймати.

— Чи є професії, де не відбувається вигорання? Чи це якось пов’язано з діяльністю?

— Як на мене, це все дуже індивідуально. Наприклад, Генрі Форд, який створив конвеєрне виробництво, казав, що не зміг би на ньому працювати й дня. Для нього монотонна робота неможлива, йому постійно потрібно придумувати щось нове, рухатись уперед.

Я дуже люблю свою роботу, бо вона — різна. Життя весь час ставить якісь запитання, на які цікаво шукати відповіді. Водночас мені важливо мати й передбачувану роботу. Припустимо, я маю клаптик газону, знаю, що його потрібно скосити за 20 хвилин, я це роблю. Важливо у своїй роботі зберігати баланс плану й імпровізації.

— Зараз популярно говорити про мультитаскінг, про те, що людина протягом життя може вчитися, освоювати різні професії, а не працювати в одному ремеслі. На вашу думку: це можливо і як цього досягти?

— У нашій компанії є успішні приклади. Раніше я думав, що це погано, проте зараз переконаний: якщо людина чогось прагне, треба їй допомогти. Деякі компанії активно таке практикують: ти не можеш залишатись на одному місці більше ніж три-чотири роки, далі маєш змінювати або вид діяльності, або формат роботи.

Я не можу уявити, щоб у XXI столітті людина протягом життя залишалася без змін у своїй професії. Навіть у таких класичних ремеслах, як фермерство чи будівництво, все постійно і досить швидко змінюється. І, звісно, ти маєш змінюватися разом з тим й освоювати нові технології, навіть якщо ти починав з того, що клав цеглу.

— Якщо говорити про українські реалії, де реалізовуватися молоді?

— Насправді в нашій країні чимало бізнесів, яким далеко до зразків світового рівня. Так мало якісного сервісу та відповідальних людей. Для того щоб все вдалося, треба просто любити свою роботу і виконувати її максимально добре. Важко знайти й хорошого сантехніка, і будівельника, і лікаря.

Якщо говорити про молодих людей, то хочеться сказати: якщо в тебе вже є це питання «А що якщо?», то скажи самому собі: «Ти все зможеш, тобі все вдасться, іди й роби». І все справді вийде, у будь-якій сфері, я це знаю.


Читайте також



1 коментар

Евгений Петров 26.02.2021, 00:14
треп ни о чем

сколько возможностей у обычных людей?

а сколько у него?

Щоб залишити коментар, потрібно увійти.